Амос не приховує свого, як багато хто міг би сказати, низького походження. На самому початку свого пророцтва він заявляє: «Слова Амоса, що був між вівчарями з Текої, які він бачив на Ізраїля за днів Уззійї, Юдиного царя, та за днів Єровоама, Йоашового сина, Ізраїлевого царя, за два роки перед землетрусом» (Ам. 1:1). У цьому одному вірші прямо сказано про ім’я пророка, його скромне заняття, місце його життя й час, в який він пророкував.
Згаданий тут землетрус міг відбутися будь-якого часу в період, що охоплює два покоління, однак точно визначити його неможливо. Відповідно до юдейського переказу, він стався, коли нечестивий Уззія захотів стати священиком Господа. Про це пише Йосип Флавій (Josephus), однак доказів цього в нас немає ніяких.
Оскільки у вступі ми вже обговорювали деякі питання, що піднімаються в першому вірші, тепер можна перейти до самого пророцтва, що складається, як уже було зазначено, з восьми промов у перших двох розділах: п’яти – у першому розділі й трьох – у другому. Звертаючись до народів, пророк згадує Єрусалим і гору Сіон. Саме там Яхве поклав Своє ім’я й звідти Він загримить у гніві й проголосить суд. Тоді «впадуть пасовища пастуші в жалобу та всохне вершина Кармелу!» (Ам. 1:2).
Зверніть увагу, що кожне пророцтво починається з однієї й тієї ж тривожної фрази (міняється тільки ім’я): «За три переступи Дамаска й за чотири цього не прощу: за те, що…» (див. Ам. 1:3,6,9,11,13; 2:1,4,6). Юдейські тлумачі стверджують, що зміст цих слів такий: «Я простив їм три злочини, але за четвертий покараю». Таке тлумачення має на увазі, що Бог з довготерпінням, знову й знову очікував ознак покаяння, щоб не виливати Свого гніву, але все було дарма. Трьома злочинами вони наповнили чашу своїх беззаконь. Четвертим беззаконням чаша переповнилася, і далі чекати було неможливо, бо народ повністю опоганився в Його очах. Тому їх очікував суд.
Під натхненням Святого Духа пророк описує останній гріх кожного народу разом зі страшним осудом і покаранням.
Жителі Дамаска «молотили Ґілеад ціпами залізними». Нещадно терзаючи незахищені межі Ізраїлю за Йорданом, вони не шкодували ні дітей, ні жінок, ні старих, скошуючи всіх, як пшеницю, і молотячи, як зерно. За це вони піддадуться безжалісному суду Владики всесвіту, Котрий бачив усі їхні вчинки (Ам. 1:3-5).
Жителі Аззи, древньої столиці Палестини, зробили Його народ своєю здобиччю, відвели в полон і продали або віддали Едому (як вдало цей прообраз описує неправдиву віру, що віддає людину у владу плоті!). Таким чином, вони допомагали цьому жорстокому ворогові ізраїльтян поневолити свого близького родича. Через те що вони шукали спосіб вигубити той заблуканий народ Господній, Його вогонь і Його рука буде проти Филистії до її повного знищення (Ам. 1:6-8).
Тир, це торгове місто на морському узбережжі, колись, за днів Соломона й Хірама, перебувало в «братньому союзі» з Ізраїлем, але він забув свої обіцянки й теж став на бік Едома, віддаючи йому своїх бранців. Тому вогонь пожере неприступні стіни Тира й зруйнує його палати (Ам. 1:9-10).
Едом, заклятий ворог Якового насіння, був непохитний у своїй люті й «мечем… гнав брата свого, знищив своє милосердя». Так і Господь не пошкодує його в день Свого праведного гніву, відплачуючи Едому за наруги Ізраїлю. Це місце Письма (Ам. 1:11-12) тісно пов’язане із пророцтвом Овдія. Аммон ненавидів Ізраїль та з жахаючою жорстокістю прагнув стерти вибраний народ з лиця землі заради розширення своїх меж. Але в день бурі або гніву Яхве його осягне Божий гнів (Ам. 1:13-15).
Моава ж Господь звинувачує не в жорстокості стосовно Ізраїлю, а в тому, що він зважився судити Едом, коли сам був винний у тяжких злочинах. Тому Бог говорить: «…витну суддю з-серед нього, а з ним позабиваю князів його всіх» (Ам. 2:1-3).
До цього місця пророцтво було звернене проти народів, які оточували Ізраїль. Історія свідчить, що всі ці пророцтва виконалися. Від Гази, Тира, Едома, Аммона й Моава залишилися тільки імена, а їхня слава давно зникла. Дамаск існує й донині, однак його народ потрапив у полон, а палаци дісталися мусульманам. Це ще раз доводить, що пророкування пророка-пастуха були словами Господніми.
Однак Амос пророкував не тільки проти язичників – він говорив і про прийдешній суд над Ізраїлем за всі його нечестиві вчинки.
Юда, звеличений Богом вище за інших, зневажив Господнім законом і відмовився виконувати Його заповіді. Лжевчителі, тобто лжепророки, яким юдеї надали перевагу перед Божими посланцями, спокусили їх зійти з правдивої дороги. На жаль, батьки відвернулися від Каменя, а діти пішли їхніми слідами. Тому палати Єрусалима, подібно до палат інших народів, пожере вогонь, а місце, на якому Яхве поклав Своє ім’я, буде віддане ворогам (Ам. 2:4-5).
Найдовшим є обвинувачення, звернене до Ізраїлю. Бог обвинувачує горде Північне царство в жадібності, розбещеності, ідолопоклонстві й у байдужості до вчинених злочинів. Вони продавали праведного за срібло й бідного за пару чобіт. Звичайні предмети торгівлі для них були ціннішими за життя бідняка. Займаючись найжахливішою нечистотою, вони в той же час називали себе святим іменем Господнім, через що воно неславилося серед язичників. Ізраїльтяни загрузли в ідолопоклонстві, півлежать «при кожному жертовнику, і п’ють в домі Бога свого вино від покараних», стелять одіж, узяту в заставу в бідняків (Ам. 2:8). Закон забороняв брати в заставу одяг у бідного на ніч, але вони не тільки зневажали закон, але й використовували придбаний у такий спосіб одяг для поклоніння ідолам. Так і судді, всупереч вимогам закону, за стягнуту з покараних плату купували вино для свят інших богів. Усім цим ізраїльтяни безчестили ім’я Святого Бога Ізраїлевого.
Але Господь нагадує їм, що це саме Він вигнав перед ними амореїв, коли виводив із землі єгипетської й сорок років водив по пустелі. З-поміж їхніх синів Він обирав пророків, а з юнаків – назореїв на служіння Собі. Але вони спокутували їх вином і не слухали застережень пророків. Це сумна картина, але як часто вона повторювалася згодом! Люди, що одержали найбільші переваги, найчастіше стають найбільшими грішниками.
Міра їхніх беззаконь наповнилася. На колісницю ліг останній сніп, і милості Господній настав край. Тому далі сказано, що ніхто не встоїть у день гніву Господнього (Ам. 2:6-16).
Які жахливі ці обвинувачення! Які глибокі ці промовлені в давнину слова! То ж давайте будемо ми, що носимо ім’я Господнє, уважними до них.
