Про Амоса ми знаємо набагато більше, ніж про інших малих пророків. Керований Божим натхненням, він залишив нам деякі дані про своє життя, які становлять великий інтерес. Тому, перш ніж переходити до розгляду його пророцтв про Ізраїль і навколишні народи, ми коротко торкнемося історії життя цього пророка.
Амос пророкував у дні царювання юдейського царя Озії й ізраїльського царя Єровоама. Амос називає себе «вівчарем з Текої» (Ам. 1:1). Місто Текоя розташовувалося на горбкуватій місцевості Юдеї на відстані біля дванадцяти миль від Єрусалима, і про нього в Письмі згадується досить часто. З цього міста Йоав послав розумну жінку, щоб вона переконала Давида повернути його сина-вбивцю додому, всупереч усім людським і Божественним законам (2Сам. 14:2). У цьому ж місті народився один із сильних мужів Давида – Іра, син Іквешів (2Сам. 23:26). Крім того, чоловіки з Текої славилися своїми ревнощами навіть після повернення з Вавилона, а знать із цього міста показала себе з негативного боку під час будівництва стіни Єрусалима (Неем. 3:5,27). Оскільки це місто розташовувалося в пустельній місцевості, у ньому жили пастухи, серед яких був і Амос, поки Господь не покликав його до служіння пророка.
Амос говорить про себе, що він не був нащадком пророка й не прагнув ним бути. Але коли він був вівчарем і збирав сикомори (плоди дикого фігового дерева), то Господь промовив до нього: «Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві!» (Ам. 7:14-15). Для Амоса цього було досить. Він послухався голосу з небес, залишив своє рідне місце й пасовища в пустелі та став проголошувати слово Господа в столиці Північного царства. Але це дуже не сподобалося Єровоамові та його лжесвященикові Амасії. Та коли пророкові наказали йти у своє рідне місто й пророкувати там, то він сміло розповів про своє Божественне покликання й став говорити з іще більшою відвагою.
Не збереглося відомостей про те, скільки тривало служіння Амоса, а також про те, як і коли він помер. Але те, що ми знаємо, може послужити для нас великим уроком.
Бог завжди готує Своїх служителів таємно, щоб потім вони служили Йому серед людей. Мойсей навчався у віддаленій пустелі, Гедеон – на току, Давид – з вівцями в горбистій місцевості, а Даниїл не захотів опоганюватися їжею з царського столу. Іван Хреститель навчався в пустелі, Петро – у рибацькому човні, Павло – в Аравії, а Амос – пасучи овець і худобу в пустелі Текойській. Усі ці приклади вказують на один принцип: тільки той, хто навчився в Бога, будучи невідомим, може згодом звершувати служіння на очах у всіх.
В Амоса не було й думки про те, щоб бути пророком, а сьогодні багато хто обирає собі «служіння» як професію. Він був цілком задоволений своїм життям і був готовий, якщо в цьому була б воля Божа, до кінця своїх днів залишатися нікому не відомим фермером або навіть помічником фермера. Пасучи овець, Амос у душі спілкувався з Господом; збираючи в пустелі дикі фіги, він роздумував про важливість спілкування з Богом і дотримання Його заповідей. Пасучи овець, він пізнавав дивовижну любов і турботу вірного Творця. Тому, коли для нього настала «повнота часу», Господь, образно виражаючись, вилив заздалегідь приготовлене масло у вогонь, і тоді простий вівчар став сильним, сповненим Духом пророком Божим, який проповідував не тільки своєму народу, але й усьому Ізраїлю та народам навколо нього.
Ми не бачимо, щоб цей пророк вагався в невір’ї, торгувався з Богом і ставив запитання стосовно свого матеріального забезпечення. Навіть тепер він не прагнув займати видне становище пророка, але незмінно поводився як простий і скромний чоловік Божий, котрий умів чекати й коритися Господу. Ми й сьогодні можемо багато чому навчитися на його прикладі! Є безліч служителів, які самі домоглися цього звання, але їхнє життя знаходиться в сумному протиріччі з їхнім служінням. Багато хто не пройшов такого навчання послуху, проте бажає зайняти місце служителя Божого. Промови таких, з дозволу сказати, служителів залишаються порожніми й неефективними, що, втім, є природним для людини, якої не посилав Господь. Але Амос не був таким. Чим більше ми дізнаємося про цього пророка, тим з більшою увагою прислухаємося до його слів.
Роки, проведені Амосом у невідомості, не минули даремно. Протягом цього часу він не тільки слухав, що Бог говорив йому, але й здобував життєвий досвід, який так знадобився йому згодом. У своїх висловлюваннях він знову й знову використовує приклади й порівняння з живої й неживої природи, взяті з його минулого життя. Є чимало яскравих прикладів таких порівнянь (див. Ам. 2:13; 3:12; 4:9; 5:8; 6:12; 7:1-2). А крім них, у міру вивчення цієї книги, ми побачимо й інші приклади.
Головною темою Книги пророка Амоса є покарання Ізраїлю та Юди разом з оточуючими їх народами.
У перших двох розділах описані вісім окремих звернень до Дамаска, Гази, Тира, Едома, Аммона, Моава, Юди й Ізраїлю.
Друга частина пророцтв – це розділи 3-6, де описується слово Господнє Ізраїлю, тобто Північному царству, що складалося з десяти племен.
Третя, і остання, частина, займає розділи 7-9, в яких послідовно описуються п’ять видінь, а також досить довгий відступ про життя пророка (Ам. 7:10-17). Видіння завершуються проголошенням тисячолітнього благословення й відродження, про які говорили Осія та Йоіл у своїх книгах, а також і інші пророки.
Хоча головна тема книги, розгляд якої ми починаємо, – це суд, він є лише підготовкою до майбутньої слави, бо Господь діятиме доти, доки на всій землі не запанує праведність і благословення.
