Звертаючись до розділу 2, ми відразу ж зустрічаємося з описом тривожних подій майбутнього дня Господнього. Цей день настане тільки тоді, коли Церква буде підхоплена на небеса, а Бог знову прийме Ізраїль як Свій народ на виконання всього, «про що сповіщали Пророки» (Лк. 24:25).
При цьому я не забуваю, що Петро цитує розділ 3, говорячи про передвіщені в Письмі дивні прояви Духа в день П’ятидесятниці. Коли ми будемо розглядати це місце Письма, то побачимо, що воно стосується переважним чином виливу Духа, що ще відбудеться в майбутньому. Петро говорить, що «це те, що пророк Йоіл передрік» (Дії 2:16), тому те, що відбулося в день П’ятидесятниці було виконанням цього пророцтва, хоча й не повним. Повне ж його виконання відбудеться в майбутньому, що стане ясним з подальшого вивчення Книги пророка Йоіла.
Згадування про сурму (Йоіл. 2:1,15) допомагає провести паралель з розділом 10 Книги Числа, де говориться про дві срібні сурми, що використовувалися для двох цілей – щоб сурмити тривогу й скликати народ до Господа. Сурма, що сурмила тривогу, була потрібна, щоб підсилити пильність, а збирання до Господа – для повчання. Про це ж говориться й у розділі 2, який ми розглядаємо, – у віршах 1 та 14 звучить тривога, попереджаючи народ про прийдешні тривожні події дня Господнього. Ці події будуть настільки жахливими, що навала сарани в порівнянні з ними не витримує жодного порівняння. Потім, при звучанні сурми, пророк говорить про благословення, які настануть за описаним вище судом (Йоіл. 2:15-3:5). У першій частині день Господній описується як «день темноти та темряви, день хмари й імли! Як несеться досвітня зоря по горах…» (Йоіл. 2:2). Подібно до нічної темряви, що передує світанку, увесь світ, включаючи й Юду, пройде через період небаченої до того скорботи.
Для Юди ця скорбота прийде через «народ… великий і міцний», подібний до сарани. Це буде ассиріянин останніх днів, могутня північна держава, що захопить Палестину перед славним сходом Сонця Праведності. Цей народ пройде по землі, немов пожираючий вогонь, перетворивши прекрасний сад на спустошену пустелю (Йоіл. 2:2-3). Подібно до бойових коней і колісниць на вершинах гір, вони будуть нестримно летіти вперед, пожираючи, наче вогонь, усе на своєму шляху. У розпачливій спробі врятуватися від войовничої орди, народи будуть утікати, а їхні обличчя сполотніють (Йоіл. 2:4-6). Яскраво описується організоване просування армії завойовників, що знає накази тільки своїх командирів (Йоіл. 2:7-9). Ніщо не може зупинити їх, від них неможливо заховатися, а на своєму шляху вони переборюють будь-які перешкоди.
У вірші Йоіл. 2:10 явно проглядається тема Апокаліпсиса. Нещастя в день гніву Яхве буде таким великим, що похитнеться земля й небо. Сонце й місяць затьмаряться, а зірки втратять світло на північному небі. Як і під час описаних у розділі 6 Книги Об’явлення подій, усе, що люди вважали надійним і міцним, похитнеться. Відбудеться повне руйнування світу, але не матеріального, а морального, духовного й політичного.
Саме у світлі цього Господь звертається до сумління юдейського народу. Яхве закликає звернутися до Нього всім серцем і принести плід, гідний покаяння. Господь бажає щирості, а не зовнішньої форми, і тому говорить: «Деріть своє серце, а не свою одіж» (Йоіл. 2:13). Він переконує народ, що зі співчуттям і незмінною благодаттю прийме його, якщо той повернеться до Нього зі щирим серцем. Хоча вже з’явилися перші ознаки бурі, яка наближається, хто знає, чи не відверне Він Свій гнів і чи не залишить благословення? Хоча година була пізня, Він усе ще міг помилувати народ, зберегти його від майбутніх нещасть і залишити Божий дім зі служіннями в ньому (Йоіл. 2:12-14).
Друге звернення записане в тексті Йоіл. 2:15, де йдеться вже не про тривогу. Пророк проголошує: «Засурміть на Сіоні в сурму, оголосіть святий піст, скличте зібрання!». Бог збере Свій народ, щоб наставити в шляхах Своїх і направити на рівні шляхи, якщо тільки він захоче виконувати Його волю. Заклик звернений до всіх класів і станів, а священики, тобто Божі служителі, повинні плакати між притвором і жертовником, волаючи до Того, перед Чиїм домом стоять, просячи помилувати народ і не віддавати спадщину Його нарузі.
Місце для священників між притвором і мідним жертовником вибране не випадково – воно символізує можливість наблизитися до Бога завдяки Тому, на Кого вказує жертовник, тобто завдяки особистості й місії Господа Ісуса Христа. Тільки в ім’я Його й завдяки здійсненій Ним справі, святий, що спотикається, може наблизитися до Бога: «…коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, – Ісуса Христа, Праведного» (1Ів. 2:1). Тому священики повинні стати біля жертовника з боку храму – так вони уособлювали грішний, але відкуплений Господом народ (Йоіл. 2:16-17).
Якби народ відповів на Божий заклик до покаяння й самоосуду, то месник був би зупинений, Яхве встав би, як Спаситель, відвернув би суд і послав би благословення й радість. Місце, про яке написано в цих віршах, займе в останні дні збережений залишок, і тоді здійсняться всі обумовлені покаянням обітниці. Північне військо буде переможене, воно втратить свої сили й буде вигнане Господом у землю безводну й порожню. Усі вороги впадуть від руки Яхве (Йоіл. 2:18-20).
Саме у світлі такого всенародного покаяння далі говориться про втішливі обітниці. Господь закликає землю радіти, бо Він звершив велике. Відродженню землі будуть радіти найпростіші створіння, бо настане свобода слави дітей Божих, якої зараз, страждаючи в муках, очікує все творіння (Рим. 8:19-23). У цей час свобода благодаті не торкається творіння, але свобода слави охопить собою все. Тоді «не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі» (Іс. 11:9); вовк і ягня будуть пастися разом, і «дитина мала… водитиме» найдужчих і колись лютих звірів (Іс. 11:6-8). Царство рослин уже не буде підлягати прокляттю, пасовища пустелі зазеленіють, а фігове дерево й виноградна лоза, що символізують усі рослини, які дають їжу, «видадуть свій плід» (див. Йоіл. 2:22).
Щоб не тільки відновити давню родючість Ханаанської землі, але й зробити її ще більшою, Бог посилатиме ранній і пізній дощ. Загальновідомо, що Бог Ізраїлю вже ясно показав початок виконання цього пророцтва. Протягом багатьох століть у Палестині не було пізнього дощу, через що колись квітучий східний сад перетворився на пустелю, яка ледь забезпечувала своє нечисленне населення їжею. Однак у наші дні знову почав іти пізній дощ, у результаті чого відродилося сільське господарство з садами оливок і фігових дерев. Бог милостиво показує, як усьому світові, так і Своєму древньому народові (який уже зараз починає повертатися в землю своїх батьків), що Його око ніколи не переставало спостерігати за вибраною землею, яку Він навіки обіцяв насінню Авраама, в якій, упокорившись, жив Його Єдинородний Син, в якій Він був розп’ятий і похований і на яку, коли Він прийде в славі й величі, ступлять Його ноги. Під час тисячолітнього царювання Христа (Об. 20:6) ця земля знову стане головним садом світу, на який сходитиме дощ у свій час і завдяки родючості якого «токи наповняться збіжжям, чавильні ж кадки будуть переливатись вином молодим та оливою» (Йоіл. 2:23-24).
Тоді забудуться минулі часи гноблення й спустошення, бо Він сказав: «І надолужу Я вам за ті роки, що пожерла була сарана, коник і черва та гусінь, Моє військо велике, що Я посилав проти вас» (Йоіл. 2:25). Дивно, що Господь послав Своє «велике військо». Під час описаного в розділі 1 нашестя сарани, народ бачив тільки саме нещастя, не розуміючи, від Кого воно виходить. Бог говорить про сарану як про Своє військо, яке Він послав на землю для покарання Свого народу. Однак у майбутній день Господній Бог відшкодує усі минулі втрати. Тоді вони їстимуть досита, не відчуваючи ні в чому потреби, і прославлятимуть Того й дякуватимуть Тому, Хто здавна був їхнім Відкупителем. Перебуваючи в Його любові, вони вже ніколи не осоромляться, бо Він Сам буде жити з ними, а їхні серця вже ніколи не повернуться до ідолів (Йоіл. 2:26-27).
Потім Бог говорить: «І буде потому [тобто після того, як народ Юди повернеться в свою землю, а весь народ буде знову благословенним], – виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого. І дам Я ознаки на небі й землі, – кров та огонь, та стовпи диму. Заміниться сонце на темність, а місяць – на кров перед приходом Господнього дня, великого та страшного! І станеться, кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться, бо на Сіонській горі та в Єрусалимі буде спасіння, як Господь говорив, та для тих позосталих, що Господь їх покличе» (Йоіл. 3:1-5).
Я процитував це цікаве й важливе місце Письма повністю, щоб навіть зовсім недосвідчений читач зміг, прочитавши його, заглибитися в його зміст. Цей уривок не є чимось відокремленим, а, навпаки, тісно пов’язаний з усією книгою, яку ми розглядаємо. Господь розмістив його в найбільш підходящому місці, відповідно до порядку подій дня Господнього, про які пише пророк.
Але це пророцтво не здійсниться доти, доки ізраїльський народ не повернеться у свою землю. Тоді Бог пошле Свої благословення не тільки на ізраїльтян – Він виллє Свого Духа «на кожне тіло» і введе Свій народ у славне Тисячолітнє царство! Молоді й старі будуть помазані Духом Святим, усі будуть навчені снами, видіннями й пророцтвами, як чоловіки, так і жінки, вільні й раби. Зверніть увагу, що описані у віршах Йоіл. 3:4-5 чудеса відбудуться перед настанням дня Господнього. Тоді спасіння буде дароване усім язичникам, які не чули Євангелія в період благодаті: «І станеться: кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться». Чому? «Бо на Сіонській горі та в Єрусалимі буде спасіння», тобто, центром благословень на всій землі буде відроджений Ізраїль.
Мова не йде про проповідь Євангелія благодаті Божої, яка звучить у теперішній час. Гора Сіон та Єрусалим сьогодні не є джерелом благословення для язичників – зовсім навпаки. Це пророцтво повністю виконається, коли Церква, Тіло Христове, буде підхоплена, щоб завжди бути з Господом (див. 1Сол. 4:14-18), а Бог знову спасатиме язичницькі народи через юдеїв.
Я думаю, що для кожного уважного читача має бути очевидно, що таке пояснення цього місця Письма є єдино можливим. Але тут виникає питання про те, чому апостол Петро говорить про це місце Письма в день П’ятидесятниці. Чи можна допустити, що він неправильно витлумачив його? Або, можливо, багато хто неправильно розуміє те, про що пише Петро? Я схиляюся до останнього.
Зверніть увагу, що Петро не говорить, що це виконання пророцтва. Він просто пояснює дивні події тих днів словами пророка Йоіла, говорячи: «Це є!» Петро говорить не про події, він говорить про силу. У день П’ятидесятниці відбулося те ж саме, що відбудеться в день приходу Господнього, і Петро добре розумів, що цей день ще не настав. Про це він ясно пише у своєму посланні (див. 2Пет. 3:10). У день же П’ятидесятниці діяла та ж сила, що діятиме при настанні царства. А тому тут немає ні протиріччя, ні помилки. П’ятидесятниця була прикладом передвіщеного Йоілем, тому апостол приводить його пророцтво як приклад, не стверджуючи, що воно вже здійснилося. Слова самого Петра (2Пет. 1:20) показують, що він не відносить перші вірші розділу 3 Книги пророка Йоіла до подій християнського періоду.
У світлі всього вищесказаного стає очевидним, що ці пророцтва Йоіла стосуються Царства, а не Церкви. При цьому важливо пам’ятати, що під час проповіді Петра в день П’ятидесятниці була виявлена сила, що знову з’явиться в прийдешній день Господній.
