Ми вже говорили про давню свіжість Ізраїлю, коли для Бога він був, немов виноград пустелі. У ті щасливі дні відкуплення він приносив Господу трохи плоду (Ос. 9:10). А тепер ми бачимо, як Бог засуджує народ за непослух: «Ізраїль – буйний виноград, що родить подібне собі» (Ос. 10:1).
Урок, котрий Господь викладає нам на прикладі виноградної лози, має велике значення, і ми добре зробимо, якщо уважно простежимо за ним в обох Завітах. Псалмоспівець написав дивні слова: «Виноградину Ти переніс із Єгипту, Ти вигнав народи – й її посадив, Ти випорожнив перед нею, – і закоренила коріння своє, й переповнила край, гори покрилися тінню її, а віття її – Божі кедри, аж до моря галузки її посилаєш, а парості її – до ріки!» (Пс. 80:9-12). Таким був, згідно з Божим задумом, Ізраїль, на свідчення про Нього по всій землі. Таким Ізраїль і залишився б назавжди, якби був смиренним, покірним і завжди довіряв Господу. Але насправді, як ми всі добре знаємо й про що ясно свідчить Письмо, усе вийшло навпаки. А тому «гризе її вепр лісовий, і звірина польова виїдає її!» (Пс. 80:14). Бог прийшов за плодом, але, дивлячись на Свою лозу, побачив тільки дикий виноград (див. Іс. 5). Виноград, за словами Осії, був буйний, для Господа на ньому не виявилося плоду, тому що всі плоди Ізраїль приносив для себе самого.
Тому, зрештою, виноград на землі був обрізаний, огорожа довкола нього зруйнована, а суд над ним відбудеться у всій повноті в часи майбутнього збору винограду (Об. 14:18-20). Відкинувши буйний виноград, Бог насаджує новий, плідний, на якому завжди будуть плоди. Господь Ісус, Людина за серцем Божим, говорить Своїм учням про «правдиву Виноградину» (Ів. 15), тобто про Себе. Він зайняв місце Ізраїлю, Свідка Божого на землі. У Своїй незрівнянній благодаті Він вважає відкуплених Своїми: «Я – Виноградина, ви – галуззя!» (Ів. 15:5). Серед галузок можуть виявитися й порожні, що не мають життєдайного зв’язку з лозою, і на них не буде плоду. Це – неправдиві християни, які відтинаються, викидаються, в’януть і спалюються у вогні. А плодоносні галузки очищаються, щоб приносили більше плоду. Коли вони рясно плодоносять, воістину прославляється Бог Отець!
Далі стане очевидно, що під виноградом мається на увазі земля. Колись Божим свідченням для світу був Ізраїль, а тепер – це Христос і Його улюблений народ на землі. Буйний виноград був відрізаний і засуджений, а його місце зайняла правдива Виноградина, яка ніколи не буде відрізана. Це Сам Ісус Христос разом зі Своїм народом. Тому, яким би не було падіння людини, Він говорить лаодикійській церкві про Себе як про «Свідка вірного і правдивого» (Об. 3:14).
Цей розділ іще раз підтверджує, що Ізраїль дійсно опинився в тому сумному стані, що описується у вірші Ос. 10:1. Жодної надії на зцілення не було. Щоб знову відродитися, народові потрібно було пройти через страждання й скорботи, а потім покаятися. Коли це відбудеться, він знову стане схожим на галузки на живій Лозі, з’єднані в Тисячолітньому царстві з Божим Месією, що був колись відкинутий. Ізраїль уже буде не під старим завітом, вимог якого він не зміг виконати, а під новим завітом, під незаслуженою й безумовною Божою благодаттю.
Перші слова другого вірша вказують на суть тяжкого становища ізраїльтян: «Облудне їхнє серце» (Ос. 10:2). Саме в цьому була причина всіх їхніх смутків і падінь – вони не приліпилися до Господа всім своїм серцем, лицемірили, і тому були непостійні у всіх своїх шляхах. Для благочестивого життя необхідно всім серцем шукати Божої слави, але саме цього їм і не вистачало. Тому їм доводилося пожинати плоди власних гріхів.
Неможливо жити для Бога з роздвоєним серцем. Бог не вимагає, як часто говорять люди, першого місця в серці. Йому цього недостатньо. Господь говорить: «Дай мені, сину мій, своє серце» (Прип. 23:26) – усе серце, повністю. Тільки коли це станеться, життя й шляхи людини відповідатимуть Його задуму. Саме в цьому Ізраїль зазнав невдачі, про що яскраво свідчили його жертовники. А коли Бог карав ізраїльтян за гріхи, вони, замість того щоб схилитися перед Його святістю, стали складати завіти з народами, щоб уникнути заслуженого покарання. Не маючи царя, котрий був здатний їх урятувати, вони відчайдушно шукали людської допомоги, але Бог руйнував усі їхні плани (Ос. 10:3-4).
Жителі Самарії, які дуже довго «боялися Господа, і богам своїм служили» (2Цар. 17:33), тепер тремтіли «за телят Бет- Авену», на яких покладалися (Ос. 10:5). Бог, нарешті, після довгого очікування, написав ім’я «Іхавод» над усім Північним царством. Слава відійшла, і тому ізраїльтяни мали бути відведені «в Ассирію цареві великому в дар», щоб відчув сором Єфрем, а Ізраїль був посоромлений через свій задум. Цар Самарії виявиться неспроможним, як та тріска на поверхні води, що, хоча й здається міцною, через мить зникає (Ос. 10:6-7).
Далі говориться про більш серйозне нещастя, ніж древня перемога Ассирії (Ос. 10:8). Вжиті в цьому вірші вирази вказують на жахливі катаклізми останніх днів, символом яких є шість печаток (див. Об. 6). Тоді «до гір вони скажуть: «Накрийте ви нас!» а до взгір’їв: “На нас упадіть!”» (Ос. 10:8). Господь подвійно відплатить за гріхи, і вони усвідомлять, як бездумно вчинили, залишивши живого Бога.
І знову, як і в попередньому розділі, Він нагадує народу, що той грішив із днів Гів’ї (Ос. 10:9). Вчинене тоді беззаконня не було покаране і, подібно до розчини, з роками поширилося на все тісто. Тому, щоб у майбутньому благословити ізраїльтян, Господу довелося карати їх. Покарання за гріхи було вираженням Його любові. Вираз «покарані будуть вони за подвійні провини свої» (Ос. 10:10) перекладається по-різному і його зміст не зовсім ясний. Можливо, «подвійні провини» – це те саме, що «дві речі лихі» (див. Єр. 2:13)? Ізраїльтяни залишили Того, Хто був джерелом живої води, й повидовбували «водозбори поламані, що води не тримають». Подібним чином і пророк Ісая докоряє їм за два особливі злочини – відкидання Помазанця Божого й ідолопоклонство.
Про результати Божого покарання яскравою образною мовою написано у віршах Ос. 10:11-12, які є коротким відступом від теми про гріх і покарання, що триває в заключних віршах цього розділу. Як Юда, так і Єфрем, стануть, подібно до навченої телиці, під одне ярмо й, коли засвоять урок, будуть молотити перед Богом. Але це відбудеться тільки тоді, коли вони будуть сіяти праведність і благочестя. Тоді вони пожнуть милість. Незаймана земля буде поорана Словом, що звучить у силі Духа Святого. Коли настане час шукати Господа, Він прийде й виллє на них правду, а вони відгукнуться на Його заклик. Ми й сьогодні можемо взяти зі всього цього урок, якщо тільки в нас є вуха, щоб чути.
Ці благословення приготовлені для Юди й Ізраїлю в майбутньому, однак в останніх трьох віршах говориться про їхній сумний стан, що триватиме доти, доки вони не упокоряться в день Його сили.
Обробляючи нечестя, ізраїльтяни пожинали беззаконня й споживали плід неправди. Вони покладалися не на Нього, а на власні шляхи й безліч ратників своїх. А тому їхньою долею стане руйнування й сум’яття замість відродження й зміцнення (див. Іс. 58:12). Бет-Ел, що став центром ідолопоклонства, стане для них загибеллю й свідченням про їхнє крайнє відступництво (Ос. 10:15).
Ми знаємо, що до приходу Месії Бог зберіг Юду як світильник Давида. Ізраїльський же цар був повністю відкинутий, а його престол знищений. Він більше не царюватиме, доки не прийде Той, Хто царюватиме в справедливості. Тоді поділ між Ізраїлем та Юдою буде скасовано. Пророки говорили, що це станеться в часи відради від Господа. Божий народ на землі вже не буде «буйним виноградом» – глибоко вкоренившись, він буде приносити плоди для слави благодаті Яхве.
