Навіть повністю світська людина набагато щасливіша за святого, який віддалився від Бога Отця. Про це говориться у вірші: «Не тішся, Ізраїлю, радістю, як ті народи, бо ти чиниш блуд, відступаючи від свого Бога, дар блудодійний кохаєш на всіх токах збіжжевих» (Ос. 9:1). Народи, що ніколи не знали Господа, у своєму невіданні й забобонах могли радіти, але тільки не Ізраїль. Одного разу Він полюбив Свій народ і відкрився йому як єдиний і живий Бог, тому тепер у своєму гріху ізраїльтяни не могли бути щасливі.
Спогади про минулі дні, коли душа раділа в Бозі й живилася Його дорогоцінним словом, наповнюють серце відступника, котрий іде своїм шляхом, ще більшим сумом і прикрістю. Який милостивий Господь, що чинить так! Які вдячні ми повинні бути Богові й Отцеві, що без спілкування з Ним ми ніколи не знайдемо справжнього миру й щастя.
Звичайно, вдалині від Нього душа може знаходити певну радість у світських задоволеннях. Але це лише «дочасна гріховна потіха» (див. Євр. 11:25), що не йде в жодне порівняння з дорогоцінними скарбами, про які говорив псалмоспівець: «…завжди блаженство в правиці Твоїй!» (Пс. 15:11).
Так і про занепалий Ізраїль сказано, що тік та точило не будуть годувати його, а виноградний сік «зведе їх» (Ос. 9:2). Ізраїльтяни не будуть більше жити в домі Господньому, але повернуться в Єгипет, щоб в Ассирії їсти нечисте. Через те що ізраїльтяни зневажили служінням Господу, вони будуть відсічені від Його храму й не будуть їсти Його жертов (Ос. 9:1-4).
Потім Господь піднімає наступне питання: «Що зробите ви на день урочистий та на день свята Господнього?» (Ос. 9:5), – тобто, коли серед язичників згадуватимете про минулі благословення й бачитимете, що знову настав день свята, яке більше неможливо відсвяткувати? Що вони будуть робити тоді і як зможуть наситити свої душі?
Як рідко народ Божий роздумує про ці речі! Захоплені світом, розпалювані нечестивими спонуканнями й гординею, віруючі часто дозволяють собі відійти від простоти в Христі! І тоді ті, хто раніше любив свого Спасителя й Божу істину, хто збирався разом для приємного духовного спілкування, виявляються далеко одне від одного. Душі, які раніше на Вечері Господній наповнювалися приємними думками й згадували про Його страждання й смерть, тепер самотньо бродять у темряві. Що вони відчуватимуть, коли в День Господній, в оточенні мертвої релігійності або безбожної світськості, вони пригадають радісні дні з Господом!
Займаючись невгодними Богу справами на Вечері, встановленій Господом для нагадування про Нього, вони згадують про спілкування зі святими й з Ним Самим. Такі спогади не можуть не викликати непереборного суму й жалю!
Такими були спогади ізраїльтян, коли наставав час Пасхи, день відкуплення або радісного свята Кучок. Вони були розпорошені серед народів, і тому не могли дотримуватися свят, до яких колись ставилися так легковажно. Утративши свою землю, вони стануть здобиччю Єгипту (що символізує безбожний світ, від якого вони колись були врятовані), а їхні дорогоцінні скарби дістануться ворогам. Самі ж ізраїльтяни будуть уражені будяччям, кропивою й багатьма скорботами (Ос. 9:6). Яка сумна картина того стану, в якому опиняється кожна душа, що відступила від Бога!
У всьому цьому вони будуть пожинати те, що посіяли.
Вони сказали (і ці слова тепер нагадуються їм): «“Нерозумний пророк цей, шалений муж духа”, – за численність провин твоїх і велике зненавидження!». Чинячи безліч беззаконь, вони придушували свою совість. Тепер же, коли все це здійснилося, вони повинні були пізнати, що «прийшли дні навіщення, прийшли дні заплати» (Ос. 9:7).
Сторож Єфрема, який бажав повернути їх на праведний шлях, був із Богом. Але вони у своїй ненависті до дому свого Бога, сказали: «…пророк – пастка птахолова на всіх дорогах його» (Ос. 9:8). Дуже легко звинуватити людину, яка викриває гріх і намагається підняти занепалу душу. Розчина нечестя Гів’ї (про яку написано в останніх розділах Книги Суддів) через багато століть усе ще продовжувала діяти в народі. Гріх ніколи не вмирає своєю смертю, його можна тільки засудити. Як і розчину, його можна вбити тільки вогнем – через осуд, самоосуд або через Божий суд. А сам собою гріх не вмирає. Коли людина віддається йому або коли його допускають у громаду, він продовжує діяти, часто непомітно, поки не буде засуджений – самою людиною, Божим народом або Самим Богом. У цьому й полягає урок цього вірша. Очевидно, що люди, яким адресовані ці вірші, зовсім забули про те, що сталося в дні Гів’ї, або ж вважали, що їм не варто згадувати про ці події, оскільки вони відбулися за багато віків до їхнього народження. Однак Бог дивиться на речі глибше. Він бачив, що народ усе ще не звільнився від свавілля й розбещеності, котрі проявилися в Гів’ї, тому Господь і закликає до смиренності й самоосуду. Але вони не звертали на Нього ніякої уваги, тому Господь збирався навістити їх і пригадати їхні гріхи (Ос. 9:8-9).
Усе це вкрай серйозно, і ці істини можуть надати нам велику допомогу в наші дні занепаду церкви. Але хіба ми не належимо до поставленого для керування землею дому Божого? Хіба ми не відповідальні за те, що Боже ім’я безславиться в цьому домі? Нехай дасть Бог благодаті читачеві й авторові, щоб ця істина глибоко проникла в наші серця, щоб ми побачили, що заважає святості, й засудили в собі гріх. Інших судити легко, але ми покликані судити самих себе. Щирий же самоосуд повертає людину з дороги відступництва шляхом, проторованим народом Господнім, з яким я з’єднаний як у благословеннях, так і в обов’язках. Але для цього необхідна жива совість, а не така, як у церковних лицемірів і духовних гордіїв.
Бог з любов’ю говорить про ранню історію Свого народу, коли Ізраїль був, немов той виноград у пустелі, дорогоцінним плодом Господнім у сухій і мертвій землі. Але, на жаль, надто швидко зникла ця свіжість! Незабаром ізраїльтяни «до Баал-Пеору прийшли… і стали гидотою» (Ос. 9:10). Коли Валаам навчив Валака покласти перед відділеним народом камінь спотикання, його нечестива порада була з точністю виконана. Дочки Моава змогли досягти того, що було не під силу всім лжепророкам, бо вони «стали гидотою, як полюблене ними» (Ос. 9:10). (Нехай читач сам уважно прочитає історію, описану в Чис. 25:1-18; 31:16, і порівняє її з написаним у тексті Об. 2:14.)
Із самого початку Єфрем виявився ненадійним. Тому його слава полетить, як птах, і всі вони будуть марні, поки нікого не залишиться. «Горе їм, – говорить Господь, – як відступлю Я від них!» (Ос. 9:11-12).
Не слід також забувати, що Дух усиновлення, Який живе в нас і Який у нинішній період благодаті запечатує усіх віруючих, ніколи не залишить тих, кого Бог, незважаючи на їхні помилки й падіння, зробив Своїми. Але коли людина стає непокірною, вона перестає бути свідком Господа, Дух Святий засмучується, й так порушується спілкування з Богом.
Єфрем, що колись був насаджений на родючій землі, не буде мати благословенних дітей. Саме ім’я Єфрем означає плідність, але він стане безплідним. А якщо в нього й будуть діти, їх забере смерть (Ос. 9:13-14). Спілкування з Богом і плід для Бога йдуть поруч – без першого ніколи не буде другого.
Ґілґал колись був місцем, на якому було зняте єгипетське посоромлення, а тепер замість свідчення про освячення для Святого Ізраїлевого в ізраїльтян залишилося лише свідчення про їхні беззаконня. А тому Той, Кого вони так знеславили, вижене їх зі Свого дому й відречеться від них за те, що вони Його відкинули. Коли Він говорить: «Не буду їх більше любити», – це не означає, що Його задум і Його думки змінилися – ні, Він тільки перестав відкрито спілкуватися з ними. Вони думали, що Бог їх більше не любить, і Він віддав їх ворогам (Ос. 9:15).
Отже, як уже було зазначено, Єфрем не буде відповідати своєму імені. Вражений покаранням, він уже не буде приносити плід, а якщо й буде, то Божа рука буде проти нього. Так Бог виправдає Свою святість, вижене народ від імені Свого, щоб він поневірявся між народами (Ос. 9:16-17). Мойсей попереджав про це з самого початку, але ізраїльтяни не прислухалися до того, про що завжди мали пам’ятати. У них не було очей, щоб бачити, вух, щоб чути, й серця, щоб розуміти; вони зневажили слово Господнє, і тому їм довелося вчитися через покарання.
Але хіба ми, що одержали набагато більше світла, мудріші за них? То ж давайте будемо випробовувати себе перед Тим, в Якого очі, як полум’я вогняне, і будемо тримати звіт, завжди перебуваючи в Його святій присутності.
