У перших трьох віршах триває обговорення теми попереднього розділу, а в інших Бог знову звертається до Єфрема та Юди з умовлянням.
Записані в цих трьох віршах слова звучать із вуст відродженого залишку дуже доречно. У день Свого приходу в силі Господь знову явить Своє обличчя: «Та в утиску будуть шукати Мене! Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував – і нас вилікує, ударив – і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, – і будемо жити ми перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю» (Ос. 5:15; 6:1-3).
Це – вигук залишку, який повертається до Господа. Він навчився у вогненній печі страждань пізнавати Господа. Тепер цей залишок запитує про шляхи до Сіону й, упокорившись, повертається до Того, Кого весь цей час відкидав. Пробудження, про яке пише Захарій (див. Зах. 12), тісно пов’язане з подіями, описаними в прочитаних віршах. Подібно до Ноомі, народ розуміє, що саме Господь уразив його, але при цьому з вірою звертається до Нього, шукаючи зцілення та відродження.
Після двох днів, які привели до покаяння через докір, третього дня Господь відроджує їх, подібно до того, як нечисту людину кропили очисною водою для очищення сьомого дня (див. Чис. 19). Отже, ті, що опоганилися від мертвих, оживають перед Господом. Коли Він, немов дощ, зрошує траву, сходить у славі, народ відроджується й знаходить благословення, починає зростати й пізнавати Його і Його Царство до початку майбутнього віку.
Але, на жаль, хоча в день явлення сили Господа народ і навернеться, то в дні служіння пророка Осії він був далекий від цього. Ми бачимо опис дивного Тисячолітнього царства, але далі Дух Божий звертається до нечестивого народу із найпроникливішими вмовляннями й закликом відвернутися з гріховних шляхів.
Колись у народу було бажання бути вірним Господу, але воно швидко минуло, тому Господь вигукує: «Що Єфреме, зроблю Я тобі, що зроблю тобі, Юдо? Бо ваша любов, немов хмара поранку, і мов та роса, що зникає уранці» (Ос. 6:4). Подібно до ефесян, які жили набагато пізніше, ізраїльтяни зуміли зберегти першу любов лише на короткий час. Ніжні почуття, які вони відчували в ті далекі дні, виявилися скороминучими й зникли, як роса після сходу сонця. Тому Господь уже не посилає до них пророків для підбадьорення, а, як пізніше через Івана Хрестителя, кладе сокиру біля кореня їхньої зарозумілості й гордині (Ос. 6:5).
Варто зазначити, що в давнину пророків посилали для того, щоб обрізати й видаляти все зайве, щоб, через очищення, дерево приносило більше плоду. Але всі ці старання були даремними, тому прийшов Іван, щоб покласти сокиру біля кореня дерева, яке потрібно було знищити. Надії на зцілення вже не залишалося. Перша людина нічого не могла дати Богові, тому на її місце мала прийти Друга! Саме в цьому полягає велика різниця між останніми книгами Старого Завіту й початком Нового.
Зовнішня праведність і дотримання зовнішніх правил і церемоній не задовольняли Бога, бо Він сказав: «Бо Я милості хочу, а не жертви, і Богопізнання – більше від цілопалень» (Ос. 6:6). Так само й Ісая заявляє, що якщо серце людини далеко від Господа, то будь-які обряди безглузді (див. Іс. 58). Бог для людини повинен бути найголовнішим, а все інше – це глузування над Тим, Хто не може дивитися на беззаконня.
Подібно до Адама, народ порушив завіт. Бог відкрив Свою волю, але народ почав керуватися пожадливістю тіла, пожадливістю очей і пихою життєвою, порушивши всі заповіді Божі. Вважаючи себе Його слугами, ізраїльтяни вчинили вкрай віроломно.
Ґілеад, який вважався великим містом, став містом, заплямованим кров’ю, містом злочинців (Ос. 6:8). Будучи священицьким містом, воно мало стати святим для Господа. Але священики перетворилися на нечестивих розбійників, що оббирали тих, кого мали направляти на дорогу правди. Замість того щоб жити свято, священики вдавалися до нечистоти та розпусти, дедалі більше вводячи народ в оману.
Хіба можна не помітити, що сучасний так званий протестантизм перебуває в такому ж гріховному стані? Світло відкритої Біблії допомогло позбутися розпусти в середньовіччя, так що люди почали соромитися того, що практикували в темряві й невігластві папізму. Але сатана не дрімає, намагаючись сьогодні отруїти розум людей через домисли нечестивих церковних служителів. Даючи волю своїм гріховним потягам, вони користуються становищем «вождів християнської думки» для збагачення, морячи голодом правдиву отару Христову, отруюють тих, хто, називаючись християнами, насправді не мають у собі Божественної благодаті! Яким жахливим буде суд над таким лжехристиянством у день Господнього гніву!
Намарно звучали слова застереження в ті часи, марно вони звучать і сьогодні. Основна маса людей, як тоді, так і зараз, продовжує йти своїм шляхом, не слухаючи Його застережень. «У домі Ізраїлю бачу жахливе, там блуд у Єфрема, занечистивсь Ізраїль» (Ос. 6:10).
Напевно, останній вірш припускає два тлумачення. На Юду чекають жнива, коли народ буде повернуто з полону. Це може означати, що Бог, незважаючи на людські помилки, у день відродження Свого народу збере жнива. Але оскільки в цьому вірші йдеться тільки про Юду, а вже було сказано про те, що провина лежить як на Юді, так і на Ізраїлі, я вважаю, що в цьому вірші йдеться про суд, який упаде на Юду через відкидання Месії. Як ми вже зазначили, цей суд над Юдою неминучий, але за ним настане відродження й благословення.
Десять племен не мали прямого стосунку до відкидання Господа Ісуса. Коли божевільні начальники юдейські вигукували: «На нас Його кров і на наших дітей!» (Мт. 27:25), вони накликали прокляття не на десять племен. А це значить, що жахливі жнива для Юди ще попереду. Вони сіяли вітер, а коли на землю виллються чаші Божого гніву, пожнуть бурю.
