Цей розділ наповнений умовляннями, адресованими народу Божому. Вони мають силу за всіх часів, і нам, хто живе в час вільнодумства, варто уважно до них прислухатися. Цілком можливо, що цей розділ є частиною однієї промови, вступом в яку були всі попередні розділи, а продовженням – решта цієї книги. З іншого боку, цілком можливо, що Бог у різний час спонукував пророка написати різні частини цього розділу. У кожному разі, він становить велику духовну цінність, і написаний був для того, щоб народ, що відпав від Бога, повернувся до Нього, піднісся духом і скуштував доброго спілкування з Вічним Господом.
На початку говориться про те, що священиків, народ і весь царський дім осягне суд (Ос. 5:1). Він іще не настав, проте ангел гніву вже наближався до них з оголеним мечем і ніщо, крім покаяння, не могло зупинити цього ангела.
Викриття Того, перед Ким усе відкрите й оголене, були даремними. Господь бачив усі беззаконня ізраїльтян, але не міг зцілити їх, бо «не дають їхні вчинки вернутись до Бога». Ними заволодів нечистий дух блуду, й вони не пізнали Господа (Ос. 5:1-4).
Але не це було найжахливішим. Незважаючи на падіння, вони були горді й зарозумілі. «І гордість Ізраїлева засвідчиться перед обличчям його. А Ізраїль та Єфрем упадуть за провину свою, також Юда із ними впаде» (Ос. 5:5). Не навчившись на помилках свого брата, Юда пішов тим же шляхом, утративши свою землю.
Суд, на який указує ім’я «Ло-Аммі», що згадується в першому розділі, був неминучий. Незважаючи на те, що в народу була видимість бажання наблизитися до Бога, він не знаходив Його, бо ненавидів знання й зневажив Його викриттями.
Коли люди відкидають світло, воно залишає їх, а на його місце приходить темрява осуду. Тому ми читаємо тут: «З своєю отарою та з своєю худобою вони Господа підуть шукати, але не знайдуть, Він – від них віддалився» (Ос. 5:6). Так виконувалося слово, давно сказане через Мойсея: «Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кінець, бо вони покоління розбещене, діти, що в них нема віри» (Повт. Зак. 32:20).
Зверніть увагу, що Бог не говорить про те, що забуде й покине їх назавжди. Натомість Він сховається від них, дозволить їм пережити духовний голод і спустошення, поки вони не усвідомлять свого правдивого стану й не покаються перед Ним.
У наш час благодаті Бог іноді чинить у такий же спосіб. Так Господь повівся з мешканцями Гадаринського краю. Побачивши, що вони вперто йдуть своїм шляхом, Господь залишив їх на деякий час, але коли Він прийшов туди ще раз, вони радісно прийняли Його. Цей випадок може послужити прообразом відкидання Господа на землі. Але коли Він прийде знову, Його зустрінуть із вигуками: «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» (Мт. 21:9). Саме про це говориться в пророцтві Осії.
Та поки народ не покається, Господь не покаже Свого обличчя. Люди можуть погорджувати, народжувати чужих дітей, похвалятися розвитком і прогресом (Ос. 5:7), але вся ця похвала порожня й марнотна, бо «Суддя стоїть перед дверима» (Як. 5:9).
Далі (Ос. 5:8-14) пророк пише про полчища завойовників. «День покарання» Ізраїлю вже майже настав, і дарма він сурмить і готується до захисту. Дарма Ізраїль шукає підтримки в Ашшура, бо це однаково, що опиратися на надломлену тростину. Ворогом ізраїльтян став Сам Бог, проти Якого їм і доводилося воювати. Для Єфрема та Юди Господь буде подібний до лева, від якого немає порятунку.
Однак – і на це потрібно звернути особливу увагу – через усе це Господь бажає благословити Свій народ. Він говорить: «Піду, повернуся до місця Свого, аж поки провини своєї вони не признають, і не стануть шукати Мого лиця» (Ос. 5:15).
У цих звернених до пророка словах ясно чути голос Духа Христового. Коли прийшов Господь Ісус, люди перебували в такому ж стані, що й за днів пророка Осії. Звичайно, явного ідолопоклонства вже не було, але серця людей були наповнені гординею, зарозумілістю й свавіллям – Він «до свого прибув, та свої відцурались Його» (див. Ів. 1:11). Тому Він сказав: «Піду, повернуся до місця Свого». Якщо Йому не знайшлося місця серед людей, то на престолі Отця Йому завжди було місце. Тому Господь залишив їхній дім порожнім і піднявся на висоту, чекаючи моменту, коли вони визнають свою провину. Під час Великої скорботи, часу недолі Якова, залишок з розбитим серцем шукатиме Його обличчя. І тоді Господь уже не ховатиметься від них, але з’явиться в славі як їхній Спаситель.
