Цей розділ, незважаючи на свою стислість, відіграє найважливішу роль у розумінні того, як Бог ставиться до Свого народу. Цей розділ є в певному сенсі «старозавітним» розділом 11 Послання до Римлян. Якщо прочитати ці два уривки Письма, то стає зрозумілим, чому сьогодні Ізраїль перебуває в такому становищі і яка слава очікує його в майбутньому.
І знову як приклад наводяться взаємини пророка з його дружиною. Жінка, що була раніше блудницею, тепер стає перелюбницею. Це порівняння легко зрозуміти. Ізраїль, зовсім невартий благодаті, в якій Яхве прийняв його, після укладення з Ним завіту повівся ще гірше. Тому не тільки Осія, але й інші пророки порівнюють ізраїльтян з перелюбницею, що залишає свого чоловіка і йде шукати інших чоловіків.
У цьому місці Письма закладений важливий зміст. Бог не говорив пророкові, щоб він любив свою дружину, бо вона не залишила для таких взаємин жодної можливості. Вона просто називається жінкою, яку «кохає приятель» (див. Ос. 3:1). Тобто замість свого законного чоловіка вона вибрала когось іншого.
Любов Осії до такої жінки була прикладом «любові Господа до Ізраїлевих синів», які, вважаючи себе учасниками завіту з Ним, «звертаються до інших богів, і кохаються у виноградних коржиках» (Ос. 3:1). Коржики (чи калачі) були символом ідолопоклонства (див. Єр. 7:18; 44:19). Ними вони шанували так звану царицю небесну.
Ґомер (саме вона, поза всяким сумнівом, і є та жінка, про яку говориться в цьому вірші), судячи з усього, настільки заплуталася у своїх гріхах, що визволити її можна було, тільки сплативши певну суму. Тому пророк придбав її за «п’ятнадцять шеклів срібла й хомер ячменю та летех ячменю» (Ос. 3:2), що було звичайною платою за раба. Це було гарною ілюстрацією слів пророка Ісаї: «Задармо були ви попродані, тому будете викуплені не за срібло»[1] (Іс. 52:3). Яхве терпляче звертався до них через пророка, просячи повернутися: «…навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив!» (Іс. 44:22). Але хоча на Голгофському хресті й була заплачена ціна спокути, Юда й Ізраїль не бажали повертатися, тому шлюбний завіт так і залишався розірваним.
Осія говорить до Ґомер: «Сиди довгі дні в мене, не будь блудлива, і не будь нічия, також і я буду такий до тебе» (Ос. 3:3). Це значить, що перш ніж знову стати повноправною дружиною, вона мала пройти випробувальний термін.
Дух Святий розкриває нам значення цього прикладу в останніх віршах: «Бо Ізраїлеві сини будуть сидіти довгі дні без царя та без князя, і без жертви та без камінного стовпа, і без ефода та без домашніх божків. Потому Ізраїлеві сини навернуться, і будуть шукати Господа, Бога свого, та царя свого Давида, і за останніх днів з тремтінням обернуться до Господа та до Його добра» (Ос. 3:4-5). У цих двох віршах у стислій формі описується як теперішній стан ізраїльського народу, так і його майбутні благословення, які прийдуть у царственій силі й славі.
«Довгі дні» – це період часу, що триває й сьогодні, а закінчиться він, коли ввійде повнота язичників.
Після руйнування Єрусалима римлянами ізраїльтяни опинилися в описаному тут стані. Увесь цей час вони були народом, який поневіряється, «дні без царя та без князя». Скіпетр відійшов від Юди й законодавець від стегон його, що вже є важливим свідченням того, що Примиритель уже прийшов, проте вони Його відкинули. Таким чином, вони залишилися без жертви, бо храм був зруйнований, а жертовник опоганений. Протягом століть ізраїльтяни поневіряються серед різних народів і в різних краях. Це народ без батьківщини, часто зненавиджений та зневажений людьми. Він не має надії наблизитися до Бога через порушений закон.
Ритуали й настанови Талмуда багато в чому замінили Божі заповіді й закони Тори. Рік у рік ізраїльтянам доводиться відчайдушно волати й бити себе в груди, говорячи: «Горе нам, тому що ми залишилися без Посередника!» Дим від жертовника вже не сходить до небес; немає земної святині, в якій проливалася б кров жертв, темрява засліпила їхні очі так, що вони не бачать, що жертва Господа Ісуса на хресті скасовує беззаконня й очищає гріхи, бо в цій Крові є вічне відкуплення.
Отже, вони залишилися не тільки без жертви, але й без священика, «без ефода», тому що всі родоводи безнадійно загублені. І хоча прямі нащадки священиків живі й сьогодні (це виявиться в день їхнього відродження), ніхто не може простежити свій родовід. Але якби це й можна було зробити, все одно немає храму для здійснення богослужінь. І хоча сьогодні Небесний Священик служить у небесному святилищі, очі ізраїльтян закриті, так що вони не знають Його.
Можна було б подумати, що, втративши всяку потіху віри своїх батьків, вони вдадуться до язичницького ідолопоклонства. Проте ні, вони залишаються «без жертовника» й «без тераф». Вавилонський полон зцілив їх від ідолопоклонства, і після цього ідолопоклонство назавжди перестало бути їхнім національним гріхом. В ізраїльтян не буде можливості звернутися до правдивого Бога, поки вони відкидатимуть і зневажатимуть Його Помазанця. З іншого боку, вони не практикують ідолопоклонство, але очікують, подібно до викупленої дружини пророка, того дня, коли Яхве знову відкрито визнає їх Своїми.
Коли закінчиться історичний період, в якому ми живемо, Церква буде підхоплена на небеса, і тоді Бог, у Своїй благодаті, ще раз прийме ізраїльтян і так виконає дану їхнім батькам обітницю. Пройшовши через небачені скорботи останніх днів, «Ізраїлеві сини навернуться, і будуть шукати Господа, Бога свого, та царя свого Давида, і за останніх днів з тремтінням обернуться до Господа [інший можливий переклад з єврейської мови – «поспішати до Господа…»] та до Його добра» (Ос. 3:5). Про це говорять Єремія (Єр. 30), Даниїл (Дан. 11-12), Захарій (Зах. 12-14), Сам наш Господь Ісус Христос (Мт. 24). Це буде виконанням того, чого очікували всі пророки. Тоді поневірянням ізраїльтян настане кінець, їхні гріхи будуть згладжені, вони обновляться й знову знайдуть царство. У ті дні Ісус у силі й славі царюватиме на престолі батька Свого Давида над усією землею.
При уважному порівнянні цього місця Письма з останньою частиною пророцтва Єзекіїля, стає очевидною така річ. Нащадок Давида (названий «князем») правитиме на землі обновленим народом, підкоряючись при цьому Тому, Чиє столичне місто, Новий Єрусалим, буде «містом, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Євр. 11:10).
Так закінчаться довгі роки плачу ізраїльтян, але це станеться лише тоді, коли настане славний день Месії. Ні Ізраїль, ні земля не одержать благословення, поки люди не покаються в тому, що сталося на Голгофі, поки язичники та юдеї не визнають своєї провини в розп’ятті Господа слави й смерті Начальника життя.
А поки не буде зняте прокляття ідолопоклонства, описане в попередньому розділі, стан ізраїльтян залишатиметься незмінним.
[1] Фраза «без срібла» означає, на мою думку, що в них не було грошей, щоб викупити себе, тому це повинен був зробити хтось інший.
