У двох перших віршах розділу 2 говориться про милість, яку Бог виявить до народу в майбутньому, милість не через їхні справи, а з безмежної Божої благодаті, яку одного разу пізнає Його народ. «І буде число Ізраїлевих синів, як морський пісок, що його не можна ані зміряти, ані злічити. І станеться, замість того, що говориться їм: «Ви не народ Мій», буде їм сказано: «Ви сини Бога Живого»[1]. І будуть зібрані разом сини Юдині та сини Ізраїлеві, і настановлять собі одного голову, і повиходять з землі, бо великий день Їзреелу!» (Ос. 2:1-2).
Згадування про пісок морський повертає нас до укладеного з Авраамом завіту благодаті, що був підтверджений клятвою Бога Ель-Шаддай. Бог не порушить даної батькам обітниці, якими б великими не були злочини їхніх дітей. Безліч зібраних воєдино ізраїльтян та юдеїв ще одержать благословення на обіцяній Аврааму, Ісаку та Якову землі, на якій була пролита кров Ісуса. Це благословення буде вічним, тому його не можна плутати з поверненням з полону при царі Кірі. У той час повернулися лише деякі з десяти племен, але навіть ті були вигнані через відкидання ними обіцяного їм Царя та Месії, що прийшов до них. Та коли настане визначений Господом час, усі ізраїльтяни зберуться зі всіх кінців землі, щоб назавжди стати єдиним щасливим народом, в якого буде один Голова – колись відкинутий Ісус, Христос Божий. Це буде великий день Їзреела, коли земля крові знову стане виноградником Яхве, в якому Він насадить Свій народ, щоб більше ніколи не викорінювати його з землі його прабатьків.
У цьому місці Письма чудовим чином описується Божа благодать і управління. Даючи обітницю про майбутнє відродження й благословення, Яхве вигукує: «Скажіть своїм братам: «Народ Мій», а своїм сестрам: “Помилувана”» (Ос. 2:3). Вірою ми очікуємо того часу, коли в імені «Ло-Аммі» префікса «ло» (не) більше не буде, й ізраїльтяни знову стануть помилуваним Божим народом. Це, як відомо, відбудеться під час Тисячолітнього царства, коли весь Ізраїль спасеться[2]. Але це відбувається й сьогодні щоразу, коли душа, чи то єврея, чи то язичника, звертається до Бога в покаянні й приймає колись відкинутого Месію.
Саме для того щоб привести Ізраїль до самоосуду й каяття в минулих гріхах, Яхве так докладно описує його гріхи й відступництво від Бога (Ос. 2:4-7). Йому довелося відкинути Свій народ як блудницю й перелюбницю, бо, незважаючи на любов і благодать, народ відвернувся від Нього й звернувся до ідолів, учиняючи духовний перелюб.
Через усе це Бог дозволив, щоб народ пожав плоди свого власного нечестя. Про праведний і святий Божий суд говориться у віршах Ос. 2:8-20, який точно відповідає сказаному Єремією: «Хай карає тебе твоє зло, і відступства твої хай картають тебе, і пізнай та побач, що лихе та гірке це, що кинув ти Господа, Бога свого» (Єр. 2:19). Саме так Бог використає гріх для навчання. Якщо Його народ не втримується від зла, вперто йде своїм шляхом і не слухає Його голосу,
Господь починає вчити не через умовляння й застереження, а через чинені цим народом гріхи. Ізраїль залишив Бога заради ідолів, тому на певний час, з метою виправлення, Бог віддав їх у владу ідолів, щоб вони побачили, що ідоли не можуть їм допомогти (Єр. 2:7). Нарешті, розбиті й стомлені світом, ізраїльтяни вигукнуть: «Піду я, і вернуся до мого першого чоловіка, бо краще було мені тоді, як тепер» (Ос. 2:9). Але яка дивна благодать, в якій Він знову простягає до них Свої руки в день їхнього щирого каяття!
Саме таку любов і благодать пізнає кожен стомлений грішник і святий, що впав, коли шукає обличчя Божого, визнає свій гріх і починає соромитися своїх нечестивих справ. Бог може простити будь-який, навіть найбільший злочин, Його милість може покрити навіть найбільший гріх, якщо тільки людина кається перед Ним. І тоді, засуджуючи саму себе, людина отримує Боже виправдання[3].
Яхве нагадує про невдячність ізраїльтян, які не бачили справжнього джерела всіх своїх минулих благословень. «А вона не знає, що то Я давав їй збіжжя, і виноградний сік, і свіжу оливу, і примножив їй срібло та золото, яке вони звернули на Ваала» (Ос. 2:10). Ті багатства, якими Він обдарував їх щедрою рукою, вони вилили на жертовники свого сорому! А тому Він сховав Своє благовоління, щоб вони зрозуміли, що ідоли не можуть їм дати нічого, крім смутку й недолі. Поступово вони втратили все, поки, нарешті, не зрозуміли, що тільки у відкинутому ними Яхве можна знайти благословення. Вони приписували Його дари своїм ідолам, говорячи: «Це мені дар за блудодійство, що дали мені мої полюбовники» (Ос. 2:14). Але, втративши все, ізраїльтяни зрозуміли свою оману й усвідомили, як безчестили Господа.
Коли ж, нарешті, вони засвоять цей урок, Яхве пошле їм благодать, що з’явиться у всій повноті після їхнього покаяння. Ця тема, прекрасна й дорогоцінна, пронизує весь розділ. «Тому то ось Я намовлю її, і попроваджу її до пустині, і буду говорити до серця її. І дам їй виноградники звідти та долину Ахор за двері надії, і вона буде там співати, як за днів своєї молодості, як за дня виходу її з єгипетського краю» (Ос. 2:16-17). Бог любить згадувати про той час, коли Його народ заручився з Ним, коли пішов за Ним у пустелю, у землю незасіяну, коли він був святий для Господа, коли його серце було повністю віддане Йому. Господь знову поверне ці щасливі дні першої любові, Він знову прихилить їх до Себе і визволить від полону й презирства. У пустелі народів Він буде судитися з ними віч-на-віч (Єз. 20:35). Бог відродить виноградники радості, і тоді долина Ахор (нещастя) стане місцем нових сподівань.
Ахор був місцем суду над Аханом (І. Нав. 7:24-26). Ізраїль опоганився своїм відступництвом від Бога й потягом до проклятого, але коли гріх буде засуджений і віддалений від ізраїльтян, вони знову знайдуть благословення. І тоді, повернувшись до Того, Кого так довго зневажали, вони знову заспівають, як за днів своєї молодості, у дні виходу з Єгипту.
Усе це можна легко й природно застосувати й до окремої людини. Бо коли дитя Боже, котре відступило, усвідомлює всю порочність свого відступу від Того, Хто полюбив його вічною любов’ю, і повертається до Нього, коли воно каменує своїх аханів і позбувається усього проклятого, до нього повертається радість колишніх днів і давно втрачене спілкування. За днів свого відродження Ізраїль знову стане дружиною Яхве.
Дуже важливо звернути увагу на різницю між місцем і долею ізраїльтян і Нареченою Агнця (див. Об. 19; 21). Перші мають земну долю, а другі – небесну. Перші не називаються Нареченою, бо вони – дружина, яка довго блукала, покинувши свого чоловіка, а Наречена Агнця вперше з’єднається з Ним на небесному шлюбному бенкеті. У Тисячолітньому царстві Агнець і Його небесна Наречена царюватимуть над відкупленим творінням, а дружина Яхве, що буде повернута до Нього, житиме на Палестинській землі. Столицею ізраїльтян буде відроджений Єрусалим, а столицею нареченої – Єрусалим Новий, і тоді здійсняться слова: «І станеться, того дня, – говорить Господь, – ти кликатимеш: «Чоловіче мій», і не будеш більше кликати Мене: «Мій ваале» (тобто, мій Господь, Пан). І усуну імена Ваалів з її уст, і вони не будуть більше згадувані своїм іменем» (Ос. 2:18-19). Це будуть дні, описані пророком Ісаєю: «Бо Господь був покликав тебе, як покинуту жінку й засмучену духом, й як жінку юнацтва Свого, як була ти відкинена, каже твій Бог» (Іс. 54:6). Тоді земля назветься «одруженою» і народ знову стане народом Яхве.
Пророки багато писали про ці радісні дні. Це будуть дні царственої слави, коли світ, який колись відкинув Ісуса, знову визнає його єдиним і сильним Царем.
Це буде час рясних духовних благословень, але не тільки. На землі більше не буде прокляття, і тоді все творіння отримає славну свободу, про яку воно так довго зітхало (див. Рим. 8:22). «І складу їм заповіта того дня з польовою звіриною, і з птаством небесним, та з плазуючим по землі, і лука й меча та війну знищу з землі, і покладу їх безпечно» (Ос. 2:20). Усе це відбудеться після піднесення Сина Людського, про яке написано в Псалмі 8. У Його Царстві радітиме все творіння. Пророк Ісая (див. Іс. 11) дивною мовою описує благословення цього безтурботного часу, справжнього золотого віку, який настане після приходу Господа Ісуса з небес. Він правитиме народами «залізним жезлом» (Пс. 2; Об. 19).
А ізраїльтяни ніколи більше не відступлять від Господа. Про минуле ніхто більше не згадуватиме, а якщо й буде, то тільки для того, щоб згадати про велику Божу благодать. Яхве говорить: «І заручуся з тобою навіки, і заручуся з тобою справедливістю, і правосуддям, і милістю та любов’ю. І заручуся з тобою вірністю, і ти пізнаєш Господа. І станеться того дня, Я почую, – говорить Господь, – почую небо, а воно почує землю» (Ос. 2:21-23). Ці слова стосуються не тільки Церкви, але й земного Ізраїлю, який, після закінчення періоду язичників, що швидко наближається до кінця, знову прищепиться до оливкової галузки за обітницею. Він буде відроджений, щоб бути з Богом, повернеться у свою землю й стане спадкоємцем обітниць, що були дані батькам.
Уважне читання таких місць Письма, як Рим. 11; Єр. 30-31; Єз. 36:22-38 і Єз. 37 покаже навіть найбільш недосвідченому читачеві, що Бог не навіки відкинув Свій древній народ. На підставі Нового Завіту, за благодаттю, Він відродить Його й запечатає Кров’ю Свого Сина. І тоді ніщо більше не зруйнує цього священного союзу й не розлучить Господа з Його земною Дружиною.
Розділ завершує дивовижний опис Тисячолітнього царства: «І станеться того дня, Я почую, – говорить Господь, – почую небо, а воно почує землю, а земля задоволить збіжжя, і виноградний сік, і оливу, а вони задовольнять Їзреела. І обсію її Собі на землі, і змилуюся над Ло-Рухамою, і скажу до Ло-Амі: «Ти народ Мій», а він скаже: “Мій Боже!”» (Ос. 2:23-25). Це місце Письма буде легше зрозуміти, якщо замість слова «почути» вставити слово «відгукнутися». У незабаром прийдешній день, коли Месія прийде в славі, небо й земля будуть благословенні часом «відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:21).
Небеса, в яких житимуть прославлені, відроджені або змінені Богом святі, радісно відгукнуться в день відкуплення землі. І тоді Сам Бог відповість їм. Це буде блаженне набуття нової єдності, яка, незважаючи на останню спробу сатани зруйнувати справу Божу (Об. 20:7-10), уже ніколи не порушиться.
Земля ж, звільнившись від древнього прокляття, більше не родитиме терен і бур’ян, але даватиме багаті врожаї зерна, оливи й вина, а пустеля, як прекрасна квітка, оживе й розквітне. Людині вже не потрібно буде добувати собі хліб у поті чола, але земля, хоча і є неживим творінням, щедро наділятиме своїми багатствами відкуплених Господом.
Так буде й з Їзреелем. На землі, що колись була окроплена кров’ю Праведника, а потім кров’ю Його вбивць, Бог посіє насіння Ізраїлю.
Це насіння глибоко вкорениться й пустить високі паростки, і тоді народ, названий колись непомилуваним, стане помилуваним, а «не Мій народ» стане «Моїм народом». З радістю він підніме очі до престолу Яхве, благоговійно й самовіддано викликуючи: «Мій Всемогутній!»
Таким буде кінець дня Їзреела. На полі крові вже не буде гріха й смутку, війни й спустошення, але стане воно місцем вічної радості й благословення, місцем панування Господа Ісуса.
[1] Варто зауважити, що апостол Павло звертається до цього місця Письма і показує, чому Бог виявив Свою милість до язичників (див. Рим. 9:25), а апостол Петро застосовує його до залишку Ізраїлю (див. 1Пет. 2:10). Як юдеї, так і язичники перед Богом знаходяться в однаковому становищі, а тому одне й те ж місце Письма стосується як перших, так і других. Як для язичників, так і для юдеїв спасіння залежить не від діл, а винятково від благодаті.
[2] Тобто, залишок Ізраїлю: «Вирок закінчений та скорочений у праведності учинить Господь на землі!» (див. Рим. 9:27-29; Іс. 10:20-23). Тоді залишок стане праведним насінням в Тисячолітньому царстві. – Прим. ред. англійського видання.
[3] Сумно, але повчально, що три слова, які звучать надто часто: «Не засуджуй себе», – стали в наш час девізом прихильників так званої християнської саєнтології. Ці люди самі зачиняють перед собою двері благословень, тому що Бог виправдовує лише тих, хто сам себе засуджує.
