* Дуже важливо, щоб читач спочатку уважно ознайомився з цим розділом. Ці тлумачення лише тоді принесуть користь і благословення, коли читач ознайомиться з темою обговорення.
Осія, книга якого є першою з-поміж книг так званих малих пророків, майже все своє служіння здійснював одночасно з Ісаєю, а на початку – й зі служінням Амоса. Це стає очевидним з порівняння перших віршів книг, написаних цими пророками, з книгою, розгляд якої ми розпочинаємо.
Під час тривалого періоду царювання ізраїльського царя Єровоама II, в Юдеї змінилося чотири правителі (Азарія, Йотам, Ахаз та Єзекія). Саме тоді Бог спонукав Осію, сина Беерового, проголошувати Його слово Північному й Південному царствам. Проте безпосередньо він проголошував Боже слово тільки Юді, нічого не говорячи іншим десяти племенам. Замість того щоб звертатися до них, Осія говорив про них. При цьому не слід забувати, що його пророцтва стосувалися як одних, так і інших. І дійсно, жоден з інших пророків, включаючи Даниїла, не описує Божі стосунки зі Своїм народом на землі так докладно. Разом з тим, видіння Даниїла й пророцтва Осії добре доповнюють одне одного.
Що ж стосується особистого життя Осії, то Бог приховав його від нас, за винятком його шлюбу й пов’язаних із ним подробиць. Ми знаємо, що його батька звали Беерій, але в якому племені й де народився цей пророк, нам невідомо. Ім’я Осія означає допомога або порятунок. При додаванні однієї крапки, яка означає приголосний звук, виходить слово Ошія, що значить порятунок Ях, а ім’я Беерій означає криниця Яхве. Обидва ці імені нагадують нам про те, що Господь Ісус сказав самарянській жінці біля криниці. Він запропонував їй живу воду з криниці Яхве, яка для неї була запорукою вічного життя.
Після фрази «початок того, що Господь говорив через Осію» (Ос. 1:2), йде наказ цьому пророкові зробити те, що всьому його єству було огидно. Так Яхве на ділі випробовував серце Свого служителя. Як і Ісая, він повинен був стати знаменням для Ізраїлю – Бог звелів йому взяти за дружину аморальну жінку, блудницю. Такий шлюб мав стати символом жалюгідного стану невірного Ізраїлю, якого, незважаючи на всі його беззаконня й нечистоту, Яхве продовжував любити. Чи можна уявити собі кращу ілюстрацію благодаті – не просто стосовно недостойних, але стосовно тих, хто заслуговував не милості, а покарання? Дуже важливо розуміти, що благодать – це ласка не тільки незаслужена, але й подарована всупереч заслуженому осуду.
У тому дивна милість нашого Бога, що поряд із праведними й святими Він любить заплямованих гріхом грішників, які заслуговують покарання, котрі зійшли з дороги правди й стали зовсім нікчемними. Так, саме таких Він любить, саме таким дарує відкуплення. Те, як Яхве вчинив з ізраїльтянами в давнину, є прообразом того, як Він чинить з віруючими сьогодні. «Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов» (1Кор. 10:11).
Послухавшись Господа, Осія «пішов, і взяв Ґомер, дочку Дівлаїма», собі за дружину (Ос. 1:3). Тій, яка раніше була ніким, він дав честь і гідність дружини в Ізраїлі, і від неї в нього народилося декілька дітей. Померши для свого минулого життя, якого вона, можливо, соромилася, Ґомер принесла плід тому, хто полюбив її, хто дав їй ім’я та захист. У всьому цьому легко побачити ілюстрацію написаного Духом Святим: «Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх – то смерть. А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець – життя вічне» (Рим. 6:21-22). У наступному розділі написано: «Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові» (Рим. 7:4).
Осії довелося перенести на собі ганьбу того, що він узяв за дружину таку жінку, та проте йому не довелося вмирати за неї. А наш благословенний Господь Ісус не лише прийшов до нас, коли ми були вкриті ганьбою гріха, але на Голгофському хресті Він Сам зробився за нас гріхом, щоб у Ньому ми стали Божою праведністю. Там Він відкупив нас Своєю дорогоцінною Кров’ю, Він «Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих» (Тит. 2:14).
Милосердя Осії до Ґомер тьмяніє в порівнянні з усеперемагаючою любов’ю Господа. Такою ж великою була незмінна любов Яхве до Ізраїлю, бо на хресті було заплачено ціну як за небесний, так і за земний народ.
Коли народився перший син, «сказав Господь до нього: “Назви ім’я йому Їзреел, бо ще трохи, і покараю кров Їзреелу на домі Єгу, і вчиню кінець царству Ізраїлевого дому. І станеться того дня, і Я зламаю Ізраїлевого лука в долині Їзреел”» (Ос. 1:4-5). Саме ім’я Їзреел говорить про благословення, але воно вживається в контексті осуду. Слово Їзреел означає посіяний Богом, а в розділі 2, як і в останньому вірші розділу, який ми розглядаємо, воно вживається зовсім в іншому контексті.
Бог збирався покарати Північне царство за беззаконня, взявши його із середовища язичників. Він у благодаті відкупив ізраїльтян і привів до Себе, але вони зрадили й покинули Його. Через суд вони мали пізнати те, чого не зрозуміли в благодаті. Пророк пов’язує осуд з «кров’ю Їзреела», і в цьому закладено глибокий зміст, бо правлячий дім Ізраїлю одержав престол через «кров Їзреела». Єгу, з роду якого був і Єровоам II, зійшов на престол, коли «повбивав усіх позосталих з Ахавого дому в Їзреелі» (2Цар. 10:11).
Ні Єгу, ні його дім нічому не навчилися на прикладі Ахава, бо самі ходили шляхами інших народів і служили іншим богам. З цієї причини кров Їзреела була на них, і вони теж були відкинуті.
Крім цього, про Їзреел можна сказати ще дещо: це місце було спадщиною праведного чоловіка Навота. У Навота «в Їзреелі був виноградник» (1Цар. 21:1). Ахав захотів купити цей виноградник, щоб зробити з нього сад, але Навот цілком справедливо відмовився його продати, говорячи: «Заборонено мені від Господа, щоб я дав тобі спадщину моїх батьків!» (1Цар. 21:3). Засмутившись, Ахав «ліг на ліжку своїм, і відвернув своє обличчя, і не їв хліба» (1Цар. 21:4). Гордий і норовливий монарх не міг змиритися з думкою про те, що якийсь їзреелянин може перешкодити виконанню його бажань. Але дружина Ахава Єзавель, що була язичницею, написала від його імені лист такого змісту: «Оголосіть піст, і посадіть Навота на чолі народу. І посадіть двох негідних людей навпроти нього, – нехай свідчать на нього, кажучи: «Ти зневажив Бога й царя». І виведіть його, і вкаменуйте його, – і нехай він помре…» (1Цар. 21:9-10). Цей злий наказ було виконано – за обвинуваченням лжесвідків цього праведного чоловіка було засуджено до смерті: «І вивели його поза місто, та й укаменували його камінням, – і він помер» (1Цар. 21:13).
Майно Навота було віднято, і Ахав пішов, щоб заволодіти ним. Але дорогою йому зустрівся пророк Ілля, якого Бог послав, щоб оголосити про Свій суд. Яхве бачив усе, що відбувалося, і Він звелів Своєму служителеві сповістити нечестивому цареві про його долю – про загибель усього його дому. Кров Їзреела стала його загибеллю, бо Господь сказав йому такі слова: «На тому місці, де пси лизали Навотову кров, пси лизатимуть і твою власну кров!» (1Цар. 21:19).
«І також до Єзавелі говорив Господь, кажучи: “Пси з’їдять Єзавель на передмур’ї Їзреелу”» (1Цар. 21:23). Усе це виконалося до найменших деталей. Ахава було вбито під час битви біля Рамота ґілеадського, про що сказано так: «І помер цар, і був привезений до Самарії. І поховали царя в Самарії. І полоскали колесницю над ставом у Самарії, і пси лизали його кров, а блудниці мили своє тіло, за словом Господнім, що Він говорив» (1Цар. 22:37-38). І відбувалося це саме на землі Їзреельській, у літній резиденції Ахава.
Після Ахава запанував його нечестивий син Йорам. Єгу, якого Божий чоловік Єлисей поставив царем над Ізраїлем, у першу чергу вирішив убити його. «Вернувся цар Єгорам лікуватися в Їзреелі від ран, що вчинили йому сиріяни, як він воював з Газаїлом, сирійським царем» (2Цар. 9:15). І ось у володінні Навота їзреелянина вони зустрілися. У цей час із царем ізраїльським був юдейський цар Ахазія. «І сталося, як Єгорам побачив Єгу, то сказав: «Чи все гаразд, Єгу?» А той відказав: “Який гаразд при перелюбі твоєї матері Єзавелі та її багатьох чарів?”» (2Цар. 9:22).
Йорам спробував утекти, але Єгу простромив його стрілою й, на виконання слова Господнього, залишив його закривавлене тіло у володінні Навота. Ахазія теж був уражений, але він утік у Меґіддо, щоб там і вмерти. Так в Їзреелі Господня помста наздогнала Ахава.
Відразу, за словом пророка, зла доля осягла й Єзавель. «І прийшов Єгу до Їзреела, а Єзавель почула про це, і нафарбувала очі свої, і прикрасила голову свою, та й виглянула через вікно». Вона уїдливо назвала Єгу царевбивцею, а він наказав тим, хто перебував поруч із нею, викинути її з вікна. Відразу кілька євнухів наклали на неї руки і «викинули її, – і бризнула кров її на стіну та на коні. І він топтав її». Потім Єгу посилав своїх слуг поховати її, але вони виявили, що її тіло з’їли пси. Як і сказав Господь, це відбулося в Їзреелі (див. 2Цар. 9:30-37). Таким чином, династія Єгу прийшла до влади через кров Їзреела, але, на жаль, царі, що належали до неї, не засвоїли уроку про те, наскільки огидний для Бога гріх, і особливо ідолопоклонство! Тому долина Їзреельська стала й для них місцем Божого суду. Це сталося через кілька років, у цій же долині (названої тоді Есдраелон), коли ассирійці побили ізраїльтян. Ця поразка була початком полону.
Ця історія розкриває дуже багато важливих істин про те, як діяв Бог у різні періоди історії. Згідно з розділом 5 Книги пророка Ісаї, Ізраїль був виноградником Яхве. Їзреельський виноградник, таким чином, є прообразом Ізраїлю. Ізраїльтяни були посаджені Богом у ханаанській землі, щоб бути часткою Яхве. Але вони підіслали лжесвідків проти Господаря виноградника, проти Праведника, Який не захотів віддати ворогові Своєї законної спадщини. Нечестивці вбили Виноградаря й забрали виноградник собі. Але через це Бог дозволив язичникам зруйнувати царство й віддав його силу й владу іншим народам. Кров Їзреела стала прообразом Божої відповіді на їхню жахливу молитву: «На нас Його кров і на наших дітей!» (Мт. 27:25). На тому самому місці, де вони вбили Господа слави, була, як із точила, пролита і їхня кров, а тіла їхні були з’їдені псами – нечистими язичниками.
Але чи взяли язичники з усього цього урок для себе? Ні. Будучи зарозумілими й байдужими до Бога, вони пішли своїм шляхом і не захотіли прислухатися до Його голосу. Тому й вони будуть відкинуті, і Бог наведе й на них кров Їзреела.
А тепер повернемося до практичного застосування уривка з Книги пророка Осії, котрий ми розглядаємо. Тут написано, що Яхве збирався розтрощити «Ізраїлевого лука в долині Їзреел» (Ос. 1:5). Не бажаючи зрозуміти, що нечестивий дім Ахава загинув через гріх, ізраїльтяни продовжували ходити нечестивими шляхами, а тому всі десять колін були відведені в ассирійський полон. Про цей полон було сказано в пророцтві, котре, як ми добре знаємо, здійснилося через п’ятдесят років, за днів царя Осії, коли його самого було захоплено в полон ассирійським правителем Салманасаром, а народ відведено в неволю.
З наступних декількох віршів ми дізнаємося, що в Ґомер народилася дочка, яку, за словом Господа, назвали Ло-Рухама. Це ім’я значить «непомилувана», і через нього Господь показує стан Ізраїлю, вигнаного з власної землі. Господь усе ще милував Юду й зберігав його від ворогів. У той час, на відміну від інших десяти племен, юдейські племена ще не повстали проти Господа (Ос. 1:7).
Третю дитину, сина, назвали Ло-Амі, що значить «не Мій народ». Цим Господь проголосив: «Ви – не Мій народ, і Я не буду вашим Богом». Божий народ порушив завіт, в який задовго до цього вступив на горі Синай і який був обновлений у Моавській пустелі. Із самого початку народ був непокірливим і невірним, тому за своїми заслугами ні на що претендувати не міг. А тому на той момент Бог відмовився називати його Своїм народом.
Цей вирок – «Ло-Аммі» – залишається в силі й донині. Коли настав вавилонський полон, Юда теж був відкинутий, і так весь Ізраїль опинився під цим вироком. Саме з цієї причини в Книзі Естер ім’я Бога не згадується. Увесь цей час, коли ізраїльтяни були розпорошені серед інших народів, Бог піклувався про Свій народ, але Він не міг відкрито називати його Своїм[1]).
[1] Це питання більш детально обговорюється в книзі автора «Тлумачення Книги Естер».
