Немає нічого більш визначеного в Слові Божому, як те, що юдеї, які зараз розсіяні по всьому світу[1], будуть відновлені у своїй власній землі; бо написано: «Хто розсіяв Ізраїля, Той і збере його» (Єр. 31:10). Час їх відновлення не відкрито; але оскільки ми бачимо їх у землі незабаром після піднесення святих, стає очевидним, що відновлення станеться приблизно в той же час, до того або потім, сказати неможливо, але, ймовірно, після того, бо в іншому випадку це буде видимий знак Господньої близькості.
Якщо ми коротко розглянемо Боже правління на землі, то це дуже спростить і допоможе краще зрозуміти цю тему. Ми дізнаємося в пророка Даниїла, що через невірність Ізраїлю, як Божого глашатая на землі, панування було передане язичникам. Таким чином, даючи тлумачення великого істукана, якого Навуходоносор бачив у своєму сні, Даниїл каже: «Ти, царю, цар царів, якому Бог небесний дарував царство, владу, силу і славу, і всіх синів людських, де б вони не жили, звірів земних і птахів небесних Він віддав до твоїх рук і поставив тебе владикою над усіма ними. Ти – це золота голова!» (Дан. 2:37-38).
Три імперії які постануть потім – Мідо-персидська, Грецька і Римська; і остання з цих, зникнувши на якийсь час, зрештою відродиться, але буде розділена на десять царств, які символізують десять пальців на ногах істукана, усі з яких будуть об’єднані в загальний союз держав під одним верховним головою (Дан. 2:31-43; 7; Одкр. 13; 17). Ці імперії прийдуть до свого кінця, але остання не зміниться, а, насправді, зруйнується царством Христовим; бо написано: «І в дні тих царств Бог небесний воздвигне царство, яке повіки не зруйнується, і царство це не буде передано іншому народові; воно скрушить і зруйнує всі царства, а саме буде стояти вічно» (Дан. 2:44; див. також Одкр. 19:11-21; 20).
Період, що охоплює усі ці монархії, називається терміном «часи язичників», в який, згідно із словами нашого Господа, Єрусалим має бути «потоптаний язичниками» (Лк. 21:24). Тому відсутність язичників на власній землі співпаде або майже співпаде з тим періодом. Але Божі цілі, що стосуються Його древнього народу, проте, будуть виконані, «бо дари і покликання Божі непорушні» (Рим. 11:29). І, отже, разом з остаточним формуванням і захопленням Церкви, Бог почне розбиратися знову з тим народом.
Втім, невеликому залишку, що в основному складається з двох колін – Іуди і Веніаміна (Езд. 10:7-9), – було дозволено повернутися в Єрусалим за часів царювання Кира, опис чого ми знаходимо в Ездри і Неємії; але це жодним чином не було національним відновленням, і жодним чином не було повним завершенням Божих цілей, бо Аггей, Захарія і Малахія – усі пророкували після цього періоду і говорили про час національного благословення як про майбутню подію (Агг. 2:7-9; Зах. 9-14; Мал. 3-4).
Фактично, з часу цього повернення до народження нашого Господа, вони завжди перебували в підпорядкуванні в язичників. Їх політичне становище кардинально відрізнялося від натхненних пророцтв пророка: «Тоді сини іноземців будуть будувати стіни твої, і царі їхні – служити тобі; бо у гніві Моєму Я вражав тебе, але у благоволінні Моєму буду милостивим до тебе. І будуть завжди відкриті врата твої, не будуть зачинятися ні вдень ні вночі, щоб принесено було до тебе надбання народів і приведені були царі їх. Бо народ і царства, які не захочуть служити тобі, – загинуть, і такі народи зовсім знищаться» (Іс. 60:10-12).
Фактично, мета цього часткового повернення, як здається, полягала в тому, щоб Христос міг народитися серед них, згідно з пророцтвами пророків і бути представлений для них як Месія. Це сталося; і Євангеліє від Матфея, яке особливо підкреслює цю тему, повною мірою розкриває результат. Він був остаточно відкинутий. Народ вибрав Варавву, щоб вбити Христа. «Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву. Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий. Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий» (Мф. 27:21-23).
У Євангелії від Іоанна їх беззаконня показано ще більш вражаюче. «Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря» (Ін. 19:15). Так вони свідомо зреклися надії і слави свого народу, відкинули свого Месію в гріховному бажанні розіп’яти Ісуса з Назарета; і з того часу до цього дня вони страждають від наслідків свого жахливого злочину, як ізгої серед народів землі.
Але Бог, яким би не був гріх Його народу, не може зректися Себе, і в смерті Того, Кого древній народ відкинув (бо Він помер за той народ; Ін. 11:52), Він заклав основу для їх майбутнього відновлення і благословення. Докази цього такі численні, що важко вирішити, звідки почати і де закінчити; але можна вибрати декілька місць Священного Писання, надавши нашим читачам самим простежити деталі.
«І буде у той день: Господь знову простягне руку Свою, щоб повернути Собі залишок народу Свого, який залишиться в Ассура, і в Єгипті, і в Патросі, й у Хуса, і в Елама, й у Сеннаарі, й у Емафі, й на островах моря, І підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі» (Іс. 11:11-12).
Ще ми читаємо: «Близький час його, і не забаряться дні його, бо помилує Господь Якова і знову полюбить Ізраїля; і оселить їх на землі їхній, і приєднаються до них іноземці і приліпляться до дому Якова. І візьмуть їх народи, і приведуть на місце їх, і дім Ізраїля засвоїть їх собі на землі Господній рабами і рабинями, і візьме у полон тих, що полонили його, і буде панувати над гнобителями своїми. І буде у той день: коли Господь визволить тебе від скорботи твоєї і від страху і від тяжкого рабства, в якому ти був поневолений» (Іс. 14:1-3; прочитайте також Іс. 25:6-12; 26; 27:6; 30:18-26; 35:10; 49:7-26; 54; 60; 61).
Опис Єремії не менш чіткий: «Ось, настають дні, – говорить Господь, – і восставлю Давиду Паросток праведний, і воцариться Цар, і буде чинити мудро, і буде робити суд і правду на землі. У дні Його Іуда спасеться й Ізраїль буде жити безпечно; і ось ім’я Його, яким будуть називати Його: “Господь виправдання наше!” Тому, ось настають дні, – говорить Господь, – коли вже не будуть говорити: “живий Господь, Який вивів синів Ізраїлевих із землі Єгипетської”, але: “живий Господь, Який вивів і Який привів плем’я дому Ізраїлевого із землі північної і з усіх земель, куди Я вигнав їх”, і будуть жити на землі своїй» (Єр. 23:5-8; прочитайте також Єр. 30; 31; 33).
Насправді, навряд чи знайдеться пророк, який не торкався б цієї теми; і в таких ясних і простих словах, якби Сион не змішувався з Церквою, ні в кого б не виникло сумнівів про Божі наміри відносно Свого древнього народу.
Якщо, більш за те, свідоцтво пророків було б менш точним, аргументу Павла, викладеного в розділі 11 Послання до Римлян, було б достатньо, щоб навчити нас, що Він ніколи не забуде Своїх цілей благодаті і благословень стосовно сім’я Авраамового; бо після того, як він показує, що Бог не вигнав Свій народ (Ізраїль), він каже: «Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, – щоб ви не думали про себе, – що засліплення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників; таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: “Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова. Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхні”» (Рим. 11:25-27). Дві речі абсолютно зрозумілі з цього уривка Священного Писання; що благословення збережене для Ізраїлю, і що їх Визволитель вийде із Сиону; показуючи, що вони повинні перебувати на власній землі до того, як станеться благословення, яке тут описане.
[1] Нагадаємо, що ця книга написана в 70-х роках ХІХ ст.., більш ніж за 70 років відновлення держави Ізраїль.
