Ще одна подія відбувається на небесах після суду Христового до Його повернення з Його святими; а саме: Шлюбна вечеря Агнця. Ми можемо знову процитувати уривок зі Священного Писання, де йдеться про це: «Радіймо і звеселімось, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і жона Його приготувала себе. І дано було їй одягнутися у виссон чистий і світлий, виссон же є праведність святих. І сказав мені ангел: напиши: блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця. І сказав мені: ці є істинні слова Божі» (Одкр. 19:7-9). Тут показана небесна сцена завершення спокутування Церкви і її поєднання у вічному союзі з її Женихом.
Проте, декілька попередніх слів, ймовірно, необхідно сказати для розуміння істинного характеру цієї сцени. З багатьох уривків Священного Писання ми можемо зробити висновок, що Церква – це не лише Тіло (Еф. 1:23; 5:30; Кол. 1:18; 1Кор. 12:27), але також Наречена Христова. Павло так каже коринф’янам: «Бо я турбуюся про вас ревністю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою» (2Кор. 11:2). Знову, детально викладаючи обов’язки чоловіків перед своїми дружинами, він підводить їх до чіткої основи шлюбу, який є прообразом союзу Христа і Церкви.
- «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Еф. 5:25-27).
- І ще: «Тому залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї‚ і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви» (Еф. 5:31-32).
Тут Дух Божий повертає нас до створення Єви з Адама, і її представлення і союз з ним як його дружина – як образ представлення Церкви Христу, Останньому Адаму. Увесь час, поки Він був тут на землі як людина, Він жив один; але глибокий сон, навіть сон смерті найшов також і на Нього, відповідно до мети Божої; і плід Його роботи – через зішесття Духа Святого Церква була створена – створена і об’єднана з Ним; також як Адам сказав Єві: «Ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї» (Бут. 2:23), ми (вірні) можемо сказати: «…ми члени тіла Його, від плоті Його і від кісток Його» (Еф. 5:30).
У Посланні до Ефесян йдеться, що Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї. Його любов, джерело усього, – Його бажання віддати Себе Самого. Знайшовши перлину дорогоцінну, оцінивши її Своєю власною любов’ю, Він пішов і продав усе, що в Нього було, і купив її (Мф. 13:46). Він віддав Себе (і, віддавши Себе, Він віддав «усе, що любов може дати») за неї. І Він віддав Себе за неї, щоб Він міг освятити і очистити її водяною купіллю через слова; так, щоб Церква стала такою, що морально відповідає Йому Самому, «щоб поставити її перед Собою славною Церквою».
Таким чином, нам представлено три кроки: минуле, сьогодення і майбутнє. Він віддав Себе за неї у Своїй смерті на хресті; Він очистив її (цей процес Він продовжує здійснювати і сьогодні через Його клопотання праворуч Бога, у відповідь на яке і здійснюється водяна купіль через слова); і Він представляє її Собі – що станеться на Шлюбній вечері Агнця.
І усе, кожен крок, слід зауважити, є плодом Його любові. Якщо Він все ще чекає праворуч Бога, це тільки для того, щоб кожен, хто є частиною Його Нареченої, був приведений. «Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде» (Ін. 6:37); і Він спокутував, звільнив усіх, запропонувавши Себе в дар. Тому Він чекатиме, поки останній з цих буде приведений з темряви в Боже дивовижне світло. Потім Він вже не зволікатиме; бо та ж сама любов, яка давала Йому сили, щоб віддати Себе, змусить Його поспішати забрати Свою Наречену. Тому Він представляє Себе Церкві, кажучи: «Ось, прийду скоро» (Одкр. 22:7), нагадуючи їй, що Його любов ніколи не виснажується, що Він з нетерпінням чекає моменту, коли Він зможе прийти і прийняти її для Себе. Забравши Своє, оскільки це було описано в попередньому розділі, Він приведе їх у дім Отчий і поставить усіх перед Його судом; час для шлюбу настав, і ця саме та подія, яка відмічена в уривку, процитованому з книги Одкровення.
Це шлюб Агнця (Одкр. 19:7); і як хтось сказав: «Агнець – це образ або опис Сина Божого, що оповідає про страждання, які Він виніс за нас. Душа розуміє це, і тому це ім’я «жона Агнця» свідчить, що саме Його стражданнями Господь зробив її Своєю; що Він так цінував її, що віддав усе за неї». Навіть зараз вірні об’єднані з Христом; але шлюб свідчить про інше. Цей час, коли усі вірні, включаючи усіх від П’ятидесятниці до повернення Господа (вже прославленого), розглядаються в цілому, повністю і остаточно сполучені з Воскреслим і Прославленим, Тим, Хто в Його власній незрівнянній благодаті і незрівнянній любові, обрав Церкву бути Його супутницею навіки.
У цих обставинах Він перед нами, напередодні Його явлення; але перед тим, як Він повернеться до місця Свого відкидання, Він офіційно вступить у союз з тією, яка розділила в певній мірі Його страждання і муки, щоб Він міг показати її світу, як ту, яка розділяє ту ж саму славу з Ним Самим. «І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене» (Ін. 17:22-23). Це стосується часу коли Він повернеться, щоб забрати Свою силу і царство
І земля побачить Наречену Жениха
Поряд з Ним на троні.
Сам шлюб відбувається до того, як вони будуть представлені, і це бажання Жениха, що так Він приводить Церкву в участь з Ним у Його власній славі і Його власній радості.
Сполучаючи текст з Послання до Ефесян з тим, що перед нами, можна побачити, що дружина буде одягнена в подвійну красу. Тут нам сказано: «…і жона Його приготувала себе. І дано було їй одягнутися у виссон чистий і світлий, виссон же є праведність святих» (Одкр. 19:7-8). По-іншому можна сказати: «…щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Еф. 5:27).
Це останнє вбрання – результат того, що Христос зробив для неї: «…і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова» (Еф. 5:25-26). Таким чином, як вже було показано, Він зробив її досконалою, і тепер, коли Він привів її до Себе, вона сяє сліпуче Його красою, відображаючи Його власну славу. Це Його власна подоба, яку Він бачить перед Собою, відтворена в Його дружині; і таким чином Він зробив її належною супутницею Його величі і слави.
Виссон білий свідчить про красу іншого роду. Це «праведність святих» (Одкр. 19:8) – результат, як вказувалося раніше, явлення перед судом Христовим. Цей факт дає нам глибше розуміння благодаті нашого Бога. Якщо ми зробимо хоч би щось одне, гідне Його схвалення, це може бути зроблено тільки через силу, яку Він Сам дав нам; «бо ми – Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували» (Еф. 2:10). І, проте, Він прикрасить нас всяким плодом і красою того, що було вироблено в нас і через нас Його власною благодаттю і силою. Всяка краса – і божественна і людська – характеризує дружину Агнця відповідно до досконалості Божих думок і задумів, і відповідно до розуму і серця Агнця.
***
Декілька моментів характеризують святкування шлюбу. Перше, хвиля радості і хвали, як «голос численного народу, ніби шум вод багатьох, ніби голос громів сильних, що говорили: алилуя! бо воцарився Господь Бог Вседержитель» (Одкр. 19:6). Шлюб, насправді, як показує розділ, відбувається безпосередньо перед виступом у суді Царя царів, і Господа володарів, і тому відбувається напередодні світового володарювання «Господа нашого і Христа Його» (Одкр. 11:15).
І потім вони проголошують: «Радіймо і звеселімось, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця» (Одкр. 19:7). Одруження Агнця, тому, викликає здивоване захоплення небес, усіх рабів Його і тих, що бояться Його, малих і великих (Одкр. 19:5). І останнє, Іоанну наказується написати: «Блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця» (Одкр. 19:9). Доля дружини так само унікальна, як і незрівнянна; навіть ті, хто запрошений розділити радість того дня, проголошуються блаженними. І не дивно; бо їх допускають побачити завершення бажань Христа, Його радощі в представленні Себе її. Та, за яку Він помер і яку зробив належною для її спілкування з Ним Самим, тепер була одягнена в славу Божу (Ін. 17:22; Одкр. 21:10-11).
Тому це день безперервної радості – радощі для серця Божого, радощі для Агнця і Його дружини, і радості для усіх, кому дозволено бачити цю небачену картину. Але саме Сам Агнець є Тим, Хто привертає наш погляд як видатна фігура того дня. Як хтось сказав, «це шлюб Агнця, не шлюб Церкви або дружини Агнця, але Агнця, начебто Агнець був Тим, Хто був першим зацікавлений у тій радості. Церква матиме свою радість у Христі, але Христос матиме Свою більшу радість у Церкві. Найсильніший пульс радості, який битиметься вічність, буде в грудях Господа над Його Нареченою, яку спокутав». У всьому Він повинен мати перевагу; і як і в усьому, так і в цьому – Його радість у ній буде більше, ніж її радість у Ньому.
