Беручи усе це до уваги, ми можемо розглянути детальніше природу самого суду. Це не ми самі, хто має бути судимий, так само, як це вже багато разів пояснювалося, це і не наші гріхи, які виникнуть знову, але, як каже Писання, «бо всім нам належить стати (φανερωθήναι) перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10). Тіло вірного – це тіло Господнє, є члени Христові, і храм Духа Святого (1Кор. 6:15-19), і тому має використовуватися в Його служінні для явлення Самого Христа (Рим. 12:1; 2Кор. 4:10). Звідси слідує серйозне очікування і надія, що Христос має бути звеличений у Його тілі, чи «то життям, чи смертю» (Флп. 1:20). Саме тому ми відповідальні за справи, що здійснюються в нашому тілі, бо Він одним приношенням Христа назавжди зробив нас досконалими.
І не може бути, тому, ніякого ставлення за провину гріха нам: кожен вчинок нашого життя – не лише як служіння, але кожна справа, яку ми зробили, – буде явлена, перевірена і судима, коли ми постанемо перед судом Христовим. Добро буде видне, і оголошено таким; і хоча воно було зроблене, вироблене в нас і нами через благодать Божу і силою Духа Святого, воно вважатиметься в Його нескінченному співчутті як наше, і як за наше ми отримаємо нагороду.
Погані вчинки, якими б пристойними вони не здавалися тут, отримають справедливе засудження; ми самі будемо засмучені бачити усе, що заплямувало нашого благословенного Господа, хоча це було зроблено нами самими, отримавши праведну відплату і засудження. Час таємного приховання тоді мине, бо що зробить усе явним – це світло, і тоді усе буде досліджене і перевірене яскравим спалахом світла святості того суду.
Це дуже важливий момент – чи займає істина належне місце в наших душах. Пізнавши благодать і повноту спокутування, існує небезпека не надавати значення або забути нашу відповідальність. Але таке ніколи не має відбуватися; і факт суду Христового (хоча ми можемо і не до кінця розуміти його) все ж чинитиме найбільш практичний вплив на наші душі. Сама ідея про це допомагатиме нам. «…Сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа. І тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; бо всім нам належить стати перед судом Христовим» (2Кор. 5:8-10). Це очікування, тому, напружувало усі сили душі апостола, даючи йому невтомне завзяття в усьому, що він робив – шукати тільки схвалення Христового.
І насправді, це розуміння те ж саме робить і з нами, даючи нам сміливість приносити усі наші дії у світло Його присутності зараз і допомагаючи нам робити їх для Нього. У цьому, насправді, полягає наша сила. Сатана дуже підступний, і часто спокушає нас догоджати людям; але коли ми згадуємо, що усе буде відкрито перед судом, ми невловимі для його пасток, знаючи, якщо ми доручаємо себе іншим, це може бути ціною недогоди Христу. І яка вигода брехати, будь то собі або іншим, коли природа усього, що ми робимо, так скоро буде відкрита? Бути прийнятним для Христа буде нашою метою в тій же пропорції, в якій Його суд стоїть перед нашими душами.
Так само це допоможе нам бути терплячими при непорозуміннях і в присутності поганих вчинків або зла. За часів Реформації в Італії один чернець, який прийняв істину Євангелія, піддався строгому арешту під опікою іншого брата ченця. Упродовж довгих років він без нарікання терпів грубе і безжальне ставлення свого тюремника. І, нарешті, вийшов наказ про його звільнення. Покидаючи келію, яка була його домом-в’язницею, він звернувся до свого вартового і лагідно сказав: «Брате, ми скоро дізнаємося, хто з нас був угодний Господові».
Ми подібним же чином можемо спокійно залишити будь-яке спірне питання, що стосується або нас, або наших братів, щоб воно було вирішене біля суду Христового. Таким чином, ми зможемо перейняти мову апостола: «Для мене не важливо, як судите про мене ви або як судять (ανθρώπινης ημέρας); інші люди; я і сам не суджу про себе. Бо хоч я і нічого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж мені Господь. Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:3-5).
Вплив цієї істини, якщо триматися її в силі Духа Святого, буде незмірний. Це зробить у нас натреновану совість навіть відносно наших щонайменших дій, оскільки це збереже святість Господа, Якому ми служимо, постійно перед нашими душами; і в той же самий час це врятує нас від присвячення себе прорахункам наших братів, оскільки нам постійно будуть пригадуватися слова апостола: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його» (Рим. 14:4).
Нехай дасть Господь нам жити постійно під силою Його істини, щоб усі наші слова і вчинки були вимовлені і сказані у світлі того дня.
