«Майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, – буде йому, що тільки скаже» (Мк. 11:23), – от лише судячи з того, що «гори» переставляти в нас якось не виходить, мимоволі прокрадається думка про те, що з вірою нашою щось не так… Якщо взагалі маємо її.
Певно, багатьох з нас відвідували таки думки, але поспішаємо вас заспокоїти, що з вашою вірою не все так погано, якщо ви переймаєтеся нею, а те, що на цей момент не можете «гори» переставляти, лише свідчить про те, що ви просто не рішилися ще жити за вірою по-справжньому. Бо жити по-справжньому за вірою – це фактично те ж саме, що стрибнути з літака без парашута і бути певним, що Господь вас неодмінно захистить: «Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь» (Пс. 90:11,12).
А якщо вам не дуже до вподоби аналогія зі стрибком з літака без парашута, то в цьому питанні нам допоможе випадок, що стався одного разу з апостолом Петром: момент, коли він пішов по воді. «У четверту ж сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю. І ученики, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид. І зі страху закричали. Але Ісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! Це Я, не бійтеся. Петро сказав Йому у відповідь: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді. Він же сказав: прийди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса. Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене! Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14:25-31)
Так, Петро побачивши хвилі, злякався, і тому почав тонути, те саме робимо і ми, коли звертаємо увагу на все те жахіття, що точиться навколо нас, хоча знаємо, що треба дивитися тільки на Ісуса, лише на Нього одного. Проте ми все одно відводимо погляд від Нього і тому починаємо буквально тонути серед житейських хвиль, забуваючи про те, що Ісус завжди поряд з нами, на відстані простягнутої руки… І навіть не маловір’я є основною причиною того, що ми забуваємо про це: просто нам лячно жити по-справжньому за вірою. Адже щоб бути певним, що Господь нас неодмінно захистить, нам необхідно відкинути звичне, розмірене, передбачуване життя та зробити крок у невідомість: стрибнути з літака без парашута або ж стати ногою на бурхливі води Галилейського моря, як це свого часу зробив рибалка Симон, щоб у підсумку стати апостолом Петром.
А хто сказав, що бути апостолом, посланником Христовим – це просто?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Йти по воді