Квіти завмерли, очікуючи продовження.
– Чи знаєте ви, як з’явився наш Великий Сад?
– Звичайно, – загомоніли квіти, – це всі знають! Його посадив Садівник!
– Добре, тоді я поставлю наступне запитання. Навіщо Садівник його посадив?
Настала тиша. Квіти ніколи не ставили собі таких питань.
– Він добрий!
– Він хотів подарувати нам життя.
– Зробити нас щасливими, – пролунали боязкі голоси.
– Можливо, – самовдоволено посміхнувся Херувим. – Але для чого тоді весь цей дизайн? Навіщо така сувора геометрія клумб і доріжок, навіщо лавки в затінку в наймальовничіших місцях? Чому ми ростемо на клумбах у строго визначеному порядку, і все це складається в живі картини – справжні шедеври? Навіщо створювати такий складний сад, хіба ми не були б щасливі без усього цього? Поміркуйте самі, хіба все це створено для нас?.. Чи не здається вам, що ми – просто частина композиції, така сама, як доріжки та лавочки?
Клумба завмерла.
– Поміркуйте про це, квіти, – продовжував Херувим. – Кожна квітка в цьому саду – вільна особистість і цілий внутрішній світ. Кожна з нас заслуговує на повагу й можливість мати вільний вибір. Когось із вас запитували, на якій клумбі ви хочете жити?
– Ні, – розгублено відповідали квіти.
– А як мене могли запитати, якщо я тоді був цибулиною? – задумливо протягнув Гладіолус.
– Могли б запитати пізніше! – відповів Херувим. – Може, тебе про щось інше запитували? Наприклад, чи подобається тобі Сад? Або чи хотів би ти бачити його якимось іншим? Чи потрібні тобі тут ці лавки, одна з яких частково стоїть на нашій клумбі? І взагалі, чи подобається тобі форма клумби, на якій ти живеш? Відповідай мені, друже Гладіолусе! Мене ось ніхто ні про що не запитував. Скажіть мені, вільні квіти, можливо, когось із вас про це запитували?
– Ні, – відповідали абсолютно збиті з пантелику квіти. – Нас теж ніхто ніколи ні про що не запитував..
Херувим засмучено похитав бутоном.
– Я так і думав. А тепер поміркуйте ось про що. Чи повинна розумна квітка, коріння якої п’ють сік вічної Землі, стебло і бутон якої переповнюють любов, радість, гідність та інші прекрасні почуття, приймати хоч якусь участь у власному житті і хоч у чомусь проявляти свою волю?
Квіти були в повній розгубленості, одні закричали: «Звичайно, повинна!», інші невпевнено протягнули: «Напевно, повинна». І Херувим відразу ж цим скористався:
– Зверніть увагу, квіти, жодна з вас не сказала: «Не повинна!» Чи не свідчить це про те, що сам ваш розум чинить опір ідеї німого послуху й ваша природа вимагає поваги до особистості та її вільної волі?
– Так, це правда! Ми дійсно хочемо, щоб нас поважали й рахувались із нами, – вже впевненіше відповідали квіти.
– І я цього хочу, – твердо сказав Херувим. – Дуже, дуже хочу, але боюсь, що це нездійсненна мрія – мрія про свободу і гідність.
Запанувала тиша.
– Невже нічого не можна вдіяти? – стали палко запитувати наймолодші квіти.
– На жаль, друзі мої, – відповідав Херувим. – Наша клумба хоч і найбільша, але є лише малою частиною Великого Саду. Щоб щось змінити, весь Сад має згуртуватися і стати стебло до стебла як один. Якщо навіть вам, жителям першої клумби, було важко зрозуміти ці великі й глибокі ідеї про свободу, які і я не відразу зрозумів, то як їх зрозуміють усі ці ромашки й кульбаби, які не звикли ставити складні запитання та шукати на них відповіді?
– Спробуймо їм пояснити! – натхненно вигукнув Гладіолус. – Ми ж зрозуміли, постараємося і їх переконати.
– Ось істинно смілива і благородна квітка, – вигукнув Херувим, – справжній син Великого Саду! Якби всі квіти були такими самими, то наш Сад був би царством свободи, гідності й честі.
– Ми всі так вважаємо, – підхопили молоді квіти. – Веди нас, Херувиме, ми з тобою! Станемо стебло до стебла і спробуємо переконати Сад, і захопити його своїм прикладом.
– Так! Так! Веди нас до свободи, Херувиме!
– Ну що ж, – відповів Херувим, – заради вас я готовий ризикнути своїм бутоном! Шлях до свободи не буде легким, браття. Поки ми не розуміли цих великих ідей, то могли жити, як звичайні бур’яни, без мети, не розуміючи, де ми живемо і що з нами відбувається. Але зараз, коли в нас відкрилися очі, ми вже не можемо повернутися до колишнього життя в невіданні й маємо рухатись уперед, поки не станемо вільними.
– Так! – закричали квіти.
– Хай живе свобода! Хай живе велика мета!
Херувим підняв листок, закликаючи до тиші:
– А тепер нам потрібно гарненько поміркувати й підготуватися, перш ніж нести цю звістку про свободу всьому Саду. Прошу вас поки зберігати в таємниці нашу розмову і всі наші плани, щоб діяти узгоджено.
На цьому Херувим розпустив збори, але квіти вже не могли жити своїм колишнім безтурботним життям і поверталися одне до одного, утворюючи невеликі групки й палко обговорюючи нові ідеї.
Кілька днів у Херувима пішло на закріплення цих ідей у серцях своїх прихильників і підготовку до вирішальної розмови з усім Великим Садом. Він невтомно працював: проводив дискусії, вів семінари, складав гімни й чого тільки не робив для досягнення своєї великої мети. І нарешті цей день настав!
