Усе було, як зазвичай, – квіти розпустили бутони, вмилися росою і з насолодою підставили пелюстки в бік сонця, що сходило. Аж раптом у Саду заспівав багатоголосий хор. Співала центральна клумба:
- Прагнімо, браття, до свободи!
- Стебло до стебла, листок до листка
- За свободу квіткового роду!
- Стебло до стебла, листок до листка,
- За велику мету і за розум
- Ми готові пролити свій сік!
- І в єдності Великого Саду,
- Квіти, станьмо всі як один!
Це було так несподівано і так велично, що весь Сад до останнього звуку слухав гімн як зачарований. Коли затих останній звук, пролунали оплески.
– Які молодці! Як добре підготувалися! І як злагоджено співають! – захоплювалися квіти.
– Звучить прекрасно, а ось вірші якісь дивні, – задумливо протягнув Нарцис. – За що квіти мають пролити свій сік? За яку свободу і велику мету?
У цей час Херувим увесь тремтів від хвилювання й підбадьорював себе, намагаючись заспокоїтися, щоб це тремтіння не вплинуло на його голос. «Ну, Херувиме, твій час настав. Зараз або ніколи. Зберися, заспокойся й доведи всім, що ти все-таки відрізняєшся від тієї писклявої Кульбаби. Починай!»
Херувим підняв листок угору, і за цією командою молоді квіти центральної клумби почали закликати Сад до тиші:
– Тихіше, друзі, тихіше! Дайте Херувиму сказати, він має дуже важливу звістку для всіх нас.
Сад замовк.
– Дорогі друзі, брати й товариші, – почав Херувим, – прекрасні й чесні жителі Великого Саду! Я вітаю всіх вас від імені нашої клумби та щиро радію, й пишаюсь тим, що живу в одному саду з усіма вами. У світі є багато прекрасного: дерева і птахи, бджоли й метелики… Усі вони по-своєму прекрасні і, безсумнівно, приносять користь. Але, гадаю, ніхто не буде сперечатися з тим, що квіти є вінцем усього цього. Саме квіти дарують світу красу, радість і задоволення. Кожна квітка має особливу досконалість, якої не зустрінеш більше ніде у світі. Це її неповторний вигляд, її нектар і, звичайно ж, її аромат. Вважаю, не буде перебільшенням, якщо я назву квіти «ароматом світу».
– Які гарні й величні слова, – схвально загомоніли квіти.
– Однак ми не повинні забувати, – продовжував Херувим, – що крім усіх цих зовнішніх достоїнств кожна квітка має внутрішні, не менш чудові таланти – це розум, воля, гідність, почуття справедливості й інші прекрасні риси. Саме про це йдеться в словах гімну, який ви щойно почули. До цього дня ми всі мало міркували про такі важливі речі, як свобода, сенс життя і гідність кожної квітки. Але з недавнього часу ми в себе на клумбі почали дуже серйозно про це замислюватися, і нам відкрилися великі та важливі ідеї.
– Так, – закричали в захваті молоді квіти, – у нас немов очі відкрилися!
– І що ж ви побачили? – здивовано запитав Нарцис.
– Ми побачили, – відповідав за них Херувим, – що все у світі і в нашому Саду не так просто, як здається на перший погляд. Існують причини й наслідки. Я поставлю вам просте запитання: як з’явився наш Великий Сад?
– Це просто. Його посадив Садівник.
– Тоді друге запитання. Навіщо Садівник його посадив?
Далі в точності повторився той самий діалог, який раніше вже відбувався на великий клумбі, і закінчився він такою самою приголомшливою тишею, але тепер уже всього Саду.
– Але навіщо все це? – перервав, нарешті, мовчання Нарцис. – Навіщо Садівникові це потрібно?
– Невже ти не зрозумів, друже Нарцисе? – відповів Херувим. – Хто, як не ти, має зрозуміти це першим? Думаю, що не збрешу, якщо скажу, що ти чи не найкрасивіший з усіх нас. Поміркуй-но, навіщо ти потрібен і чому ростеш просто навпроти цієї лавки?
– Щоб хтось, сидячи на лавці, насолоджувався моєю красою.
– Саме так! Але тебе хтось питав, чи ти цього хочеш? Іншими словами, твоя блискуча краса належить тобі чи тому, хто за тебе все вирішив? Тепер ти розумієш, навіщо все це? Для того щоб користуватися всіма нами на свій розсуд не зважаючи на те, що ми про це думаємо.
– Тепер зрозумів! – відповів Нарцис. – І відтепер я сам хочу вирішувати свою долю!
– Браво! – Херувим голосно зааплодував. Його підтримала велика клумба, а потім і весь Сад здійнявся оплесками на адресу почервонілого від задоволення Нарциса.
– Але що ж нам робити? – спантеличено запитав Нарцис, щойно оплески вщухли.
– Так, – підхопили інші квіти, – що нам робити?
– Наше становище дійсно здається безвихідним, – вів далі Херувим, – але насправді це не так. А якщо ми об’єднаємось і станемо як один, як ми співали в гімні, то зможемо домогтися поваги наших прав і свободи волі. Перше, що ми маємо для цього зробити, це обрати керівника, якого назвемо Старшим Братом і якого всі будемо слухатися. Ми маємо діяти спільно.
– Кого ж іще нам обрати, як не тебе? – закричали квіти великої клумби. – Ти розкрив цю змову. Серед нас немає квітки, яка була б розумнішою за тебе. Тому, хай живе Херувим! Хай живе Старший Брат!
– Ура! – підхопив увесь Сад.
– Я ціную вашу довіру, – серйозно відповів Херувим, – але це дуже важливе питання, і, щоб жоден із нас не мав сумнівів, потрібно дуже серйозно до нього підійти. Я попрошу нашого брата Гладіолуса провести голосування.
– Хто за те, щоб Старшим Братом став Херувим? – голосно прокричав Гладіолус. – Підніміть листки вгору.
Усі листки зметнулися вгору як один.
– Хто проти Херувима чи пропонує іншу кандидатуру? …Жодного листка, рішення прийнято, – підсумував Гладіолус.
– Ну, якщо ви всі цього прагнете, то я приймаю вашу довіру і присягаюся використовувати ту владу, яку ви мені даєте, на благо всіх квітів, – урочисто присягнув Херувим.
– Хай живе Херувим! Хай живе Старший Брат! Ура!!! – закричав Великий Сад.
Роза, яку Херувим ще до того призначив регентом, змахнула пелюстками, і тепер уже весь Сад захоплено заспівав гімн:
- Прагнімо, браття, до свободи!
- Стебло до стебла, листок до листка
- За свободу квіткового роду!
- Стебло до стебла, листок до листка,
- За велику мету і за розум
- Ми готові пролити свій сік!
- І в єдності Великого Саду
- Квіти, станьмо всі як один!
