У глибині коренів Херувим, звичайно, лукавив. Він прекрасно знав характер Садівника й розраховував на його милосердя, якщо задум не вдасться. На це ж милосердя й доброту Херувим сподівався і в разі успішної реалізації свого задуму. Він вважав, що якщо йому вдасться прихилити квіти на свою сторону, то Садівник не покарає весь Сад.
Але як переконати квіти довіритися йому всупереч волі Садівника? Спочатку це питання здавалося нерозв’язним, але згодом у Херувима почав визрівати план.
Насамперед він заговорив про це з квітами на своїй клумбі, які беззастережно йому довіряли.
– Дорогі мої друзі й побратими, – звернувся до них Херувим. – Усім відомо, що з того самого дня, як було засновано наш Великий Сад, ця клумба стала його найбільшою окрасою. І причиною цього є ви – достойні та благородні жителі цього місця.
Квітам сподобалося таке шанобливе звертання, і клумба схвально загомоніла.
– Ви знаєте мене все своє життя, – продовжував Херувим. – Окрім того, всі ви вперше розкрили свої бутони в мене на очах, оскільки я найстарший житель цього саду. Хочу вам повідомити, що мені відкрилася таємниця, про яку я, втім, здогадувався з моменту заснування нашого Саду. Як старожил, я дещо знав, але зараз мої припущення підтвердилися, і я опинився у важкому становищі.
– Що таке? Що трапилося? – здивовано переглядалися квіти.
– Важкість мого становища полягає в тому, що я не можу мовчати і приховувати важливу правду, але при цьому і не можу вільно нею ділитися, бо вона стосується найсвятіших для всіх квітів понять і уявлень про світобудову. Тому я вирішив відкрити всю правду вам, благородним жителям першої клумби, в якій сама земля дихає розумом і справедливістю, і віддати себе на ваш розсуд, перш ніж відкривати її всім іншим жителям Великого Саду.
