– Ух!
Херувим розкрив бутон.
Сонце піднялося вже досить високо, і Сад, як зазвичай, весело гомонів. Дзюрчання Могутніх струмків, дзижчання золотистих бджіл, шурхіт метеликів, радісний вереск квіткової дітвори та приголомшливий аромат… Це і є все те, що наповнює нас теплом від самого коріння й до бутона, коли ми думаємо про Великий Сад.
Але Херувиму зараз було не до цього, він прокинувся з важким бутоном у гнітючому настрої.
Слова великого дуба продовжували лунати в його свідомості, попри те, що він вже багато разів намагався від них звільнитися. Херувим відчував, що Хак говорив правду, але вся його природа від коренів до кінчиків пелюсток опиралася цій правді.
День тягнувся до болю довго, думки змішувалися і втрачали ясність. За цей день Херувим, здається, прожив два життя. Одне – повне світла, радості та сенсу, те, яке він бачив у снах і яке виплекав у собі солодкими ночами, думки про яке змушували його стебло наливатися й вібрувати від соку. І друге – незнайоме, непримітне й позбавлене всяких барв, в якому його праця й таланти не належали йому і в якому він загубився серед тисяч безликих кульбаб і ромашок, які майже не мали ні кольору, ні запаху.
Знову настала ніч, а з нею – боротьба й мука.
За час свого мріяння Херувим настільки переконав себе у своїй унікальності, що вже сприймав її як належне. «Що означає побороти гордість у глибині свого коріння й погодитися з тим, що я один із них? Визнати, що всі ми квіти й нічим одне від одного не відрізняємось? Але ж це неправда! Адже абсолютно очевидно, що я дуже від них відрізняюся! Мені що, потрібно переконати себе, що це не так? Ні, – твердо сказав собі Херувим, – я не можу відмовитися від своєї мрії. Це для мене все одно, що померти. Я піду до мети незалежно від того, якої думки про це Садівник. Досить мріяти! Пора діяти!»
Оскільки історія, яку розказав йому Хак, була як дві краплі води схожа на його власну, Херувим прекрасно розумів, яку відповідь дав би йому Садівник, якби їхня розмова все-таки відбулася. Розумів він і те, що йому доведеться діяти таємно від Садівника, а можливо, навіть явно йому протистояти.
Протистояти Садівникові!!! Така думка ще ніколи не зароджувалася в жодному бутоні. Її можна було б назвати повним божевіллям, але Херувиму вона видалася великою і сміливою. «Чому б і ні? – подумав Херувим. – Зрештою я ризикую лише своїм бутоном».
