Гаразд, у Старому Завіті повно проклять, які вимовляють до того ж святі люди, а що стосовно проклять у Завіті Новому? Чи є прокляття в ньому? Так.
Наприклад, Петро вигукує: “…Нехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дістати дар Божий за гроші” (Діян. 8:20), Між іншим, це апостол сказав волхву Симону, коли той приніс гроші, щоб одержати Духа Святого. А апостол Павло піддає анафемі, тобто прямо проклинає будь-кого, хто проповідує інше Євангеліє або відмовляється любити Ісуса Христа (Гал. 1:8-9; 1Кор. 16:22). Навіть Ісус проклинає смоковницю і насилає семикратне горе на фарисеїв (Мф. 23:13-36). – Але це якщо взяти історичний екскурс, бо в майбутньому на багатьох також чекають прокляття.
Так апостол Іоанн Богослов записує голоси мучеників, убитих «за слово Боже і за свідчення», що волають гучним голосом: “І викликнули вони гучним голосом, кажучи: доки, Владико Святий і Істинний, не судиш і не мстишся тим, що живуть на землі, за кров нашу? І дано було кожному з них одяг білий, і сказано їм, щоб вони заспокоїлися ще на деякий час, доки і співробітники їхні, і брати їхні, які будуть убиті, як і вони, доповнять число” (Одкр. 6:10,11). Мученики – освячені і перебувають з Господом у славі – моляться про помсту їхньої крові на землі.
Або в іншому місці Одкровення (18:6) звучить прокляття на Вавилон: “Відплатіть їй так, як і вона відплатила вам, і удвічі відплатіть їй за ділами її; у чаші, в якій вона готувала вам вино, приготуйте їй удвічі”. І як же небесах зустрічають падіння ворогів Божих? Божа помста нечестивцям викликає їхню хвалебну пісню: “Алилуя! спасіння і слава, і честь і сила Господу нашому! Бо істинні і праведні суди Його: тому що Він осудив ту велику любодійницю, яка розбестила землю любодійством своїм, і відомстив за кров рабів Своїх від руки її. І вдруге сказали: алилуя!” (Одкр. 19:1-3).
Для стороннього спостерігача незнайомого чи малознайомого з Біблією (хоча, у принципі, це одне те саме) ці тексти можуть здатися цілком садистськими… Але тільки не для тих людей, хто зазнав наруги та тяжких страждань у житті: чи своєму чи своїх близьких. Особливо в тому випадку, коли страждання були зовсім незаслуженими. І коли врешті-решт покарання наздоганяє твого кривдника, ти відчуваєш задоволення. Ніяке не садистське, а просто відчуття тріумфуючої справедливості. Або як казали старозавітні праведники: «Жив Господь!», – тим самим підтверджуючи правосуддя Боже. І заклики таких людей про помсту теж варто сприймати як заклик про Боже правосуддя, нагадування всьому світу, що існує Небесний Суддя, від погляду Якого не втаїться жодне беззаконня, і Який у належний час воздасть кожному за ділами його.
Звісно, щойно написане може звучати для чиїхось вух доволі пафосно, проте цей пафос пропадає, коли сам стаєш свідком Божого правосуддя. Ну, або коли благаєш його.
Автор: Михайло Лукін
