Перед тим як приступитися до цього цікавого розділу, буде корисним відзначити місце, яке він займає. Розділ 6 описує завершення стіни; розділ 7 – забезпечення й засоби безпеки міста, а також обчислення народу по родоводах; а в розділі 8 ми маємо встановлення авторитету Слова Божого. Цей порядок досить повчальний. Стіни могли бути побудовані, і народ належним чином зібраний і переписаний; але ніщо не могло втримати їх у місці, в яке вони були приведені, крім покори Слову; бо покора віддає Господеві Його місце, а народу – його місце: Господеві – місце верховенства, а народу – місце підпорядкування.
Таким чином, послух – це шлях святості, який виключає все, несумісне з верховними вимогами Господа. Для Церкви це надає практичний урок великої важливості. Свідчення Боже збирає душі до Христа, з’єднуючи в Одне Тіло; але як тільки вони зібрані, відповідальністю вчителів і пасторів є ствердження верховенства Господа в авторитеті написаного Слова, надання отарі Божій підходящого харчування, навчання їх в їхній святій вірі й, отже, зміцнення їх проти хитрощів і намірів ворога.
Ми згадували, що в розділі 7 книги Неемії повторюється розділ 2 книги Ездри і також вірш Неем. 8:1 відповідає тексту Езд. 3:1. Ми читаємо: «А коли настав сьомий місяць, і Ізраїлеві сини були по містах, то зібрався народ, як один чоловік, до Єрусалиму» (Езд. 3:1). «І зібрався ввесь народ, як один чоловік, на майдан, що перед Водною брамою, і сказали учителеві Ездрі принести книги Мойсеєвого Закону, що наказав був Господь Ізраїлеві» (Неем. 8:1). Далі ми читаємо, що ці збори проходили «першого дня сьомого місяця» (Неем. 8:2).
В обох випадках саме дата пояснює збори. Перший день сьомого місяця був святом Сурм (Лев. 23:24; Чис. 29:1) – прообраз відновлення Ізраїлю в останні дні, який, внаслідок цього, мав могутньо залучати серця всіх щирих ізраїльтян, в яких було хоч якесь розуміння його важливості. Чи сурмили в цьому випадку в сурми, нам не сказано, і сам факт, що цієї інформації немає, вагомий. «…І сказали учителеві Ездрі принести книги Мойсеєвого Закону, що наказав був Господь Ізраїлеві» (Неем. 8:1). Коли все перебуває безладно через знехтування Словом Божим, найперше, що має бути зроблено, – відновлення не свят, а авторитету Писання над сумлінням. Тому замість звуку сурм були врочисті збори для читання закону, про що сама пам’ять, здається, зникла в народу.
І досить важливо відзначити, що Ездра, який раніше в цій книзі не згадується, виявився тим, до допомоги якого вони звернулися в справжній нужді. Він був учителем, «що пише слова заповідей Господа та Його устави над Ізраїлем» (Езд. 7:11), людиною, яка одержувала насолоду й сама живилася від Слова, яке передавала іншим. Але в часи майже тотального відступу, сум’яття й розрухи вчитель закону не був затребуваний; саме тому Ездра випав з уваги й майже був забутий. Однак тепер, коли почалося деяке пожвавлення, що викликало бажання шукати слова їхнього Бога, про Ездру згадали, і його служіння було потрібне.
У віршах Неем. 8:2-3 наведена розповідь про збори з метою почути Слово. Громада складалася з чоловіків та жінок, і всіх, які могли розуміти, тобто, як ми вважаємо, зі всіх людей, які були досить дорослими, щоб розуміти те, що читалося. Таким чином, не було розподілу на класи, не було окремого навчання чоловіків, жінок або дітей, але всі були разом, являючи собою суспільство Господнє. Ездра читав перед тими, що зібралися, з книги закону «від світанку аж до полудня» – напевно, не менше шести годин, і «уші всього народу були звернені до книги Закону».
У звичайні часи, як сьогодні, було б неможливо втримувати людей так довго простим читанням Святого Писання; але коли відбувається справжня робота Духа Божого після періоду тривалого занепаду, святі завжди знову з жадібністю звертаються до Біблії, і вони ніколи не стомлюються від читання або слухання істин, які були використані, щоб розбудити їхні душі. Любов до Божого Слова з напруженим бажанням шукати його сховані скарби завжди є рисою справжнього відродження. Саме цей факт у даному розділі пояснює прагнення народу слухати читання книги закону в перший день сьомого місяця.
Спочатку наведено загальну інформацію, а потім (Неем. 8:4-8) дано подробиці цих примітних зібрань. По-перше, нам сказано, що Ездра стояв «на дерев’яному підвищенні, що зробили для цієї справи»; метою цього, як і в наші дні, було те, щоб його бачила й чула вся громада. Шість чоловіків стояли поруч із ним по його праву руку й сім – по його ліву руку, і Дух Божий спонукав автора записати їхні імена, бо це був пам’ятний день, і привілей стояти поруч із Ездрою, що вони були визнані гідними, був чималий. Далі, «розгорнув Ездра цю книгу на очах усього народу, бо він був вище від усього народу, а коли він розгорнув, увесь народ устав» (Неем. 8:5).
Це не була проста формальність, бо книга, яку Ездра відкрив, була голосом живого Бога до народу, і всі визнали її такою, благоговійно вставши. Слова, які вона містила, були вперше сказані Господом на Синаї «з вогню», і Ізраїль тріпотів перед Святим, Котрий вимовив їх, і «просили, щоб більше не мовилось слово до них» (Євр. 12:19); і все це не могли не згадати ті, хто тепер стояв перед Ездрою. Тому вони тепер піднялися ніби в присутності свого Бога. «І поблагословив Ездра Господа, Бога великого» (Неем. 8:6), тобто він віддав подяку в молитві до Ієгови.
По закінченні молитви, або подяки, Ездри «ввесь народ відповів: «Амінь, Амінь!» з піднесенням своїх рук. І всі схилялися, і вклонялися Господеві обличчям до землі!» (Неем. 8:6). Це вражаюча сцена, бо Господь впливав на серця Свого народу з силою, і, як наслідок, саме їхнє ставлення виражало їхнє шанобливе благоговіння. Усі стояли, поки Ездра молився, а потім, відповідаючи на молитву «амінь, амінь» з піднятими руками, вони поклонилися, схилившись обличчям до землі.
Все це було підготовкою до праці того дня, а саме: читання закону, про що оповідають наступні вірші: «Ісус, і Бані, і Шеревея, Ямін, Аккув, Шаббетай, Годійя, Маасея, Келіта, Азарія, Йозавад, Ханан, Пелая та Левити пояснювали народові Закона, а народ був на своєму місці. І читали в книзі, у Божому Законі виразно, і вияснювали значення, і робили зрозумілим читане» (Неем. 8:7-8). Варто пам’ятати, що народ довго жив у Вавилоні і що багато хто з них під впливом свого оточення прийняв вавилонські звичаї й шляхи, і навіть вавилонську мову. Священна мова, яка була мовою їхніх батьків, таким чином, вийшла з ужитку й у багатьох випадках була забутою.
Це було ще одне джерело плутанини. Деякі з юдеїв «брали собі за жінок ашдодянок, аммонітянок, моавітянок. А їхні сини говорили наполовину по-ашдодському, і не вміли говорити по-юдейському, а говорили мовою того чи того народу» (Неем. 13:23-24). Тому було необхідно дати народу можливість розуміти закон, читати його виразно або з поясненням, приєднувати тлумачення й робити читання зрозумілим для нього. Все це досить повчально, причому у двох відношеннях. Ми довідуємося, по-перше, що уподібнення світові веде до забуття й нерозуміння Слова Божого; і, по-друге, що справжня функція вчителя – давати тлумачення Писання, пояснювати, що воно означає, і давати слухачам можливість зрозуміти його значення. Також буде мати місце застосування Слова до стану й потреб людей, але навіть у цьому, як і в даному випадку, Дух Святий буде направляти на відповідні тексти.
