У даному розділі описані дві речі: по-перше, керування Єрусалимом – містом Божим, поряд із забезпеченням постійного пильнування проти дій ворога (Неем. 7:1-4); і, по-друге, обчислення народу по генеалогії (Неем. 7:5-73).
Ми довідуємося, що тепер двері були встановлені на ворота (Неем. 7:1; див. Неем. 6:1) і що все, пов’язане зі стінами, було, таким чином, закінчено (див. Неем. 6:15). Після цього «були понаставлювані придверні, співаки та Левити» (Неем. 7:1) – коротке згадування, яке вимагає досить цікавої примітки. Майже зайве казати, що придверні були сторожами на дверях, на яких лежала відповідальність впускати тільки тих, хто мав законне право входити в місто, і не допускати тих, хто не мав необхідних підстав, щоб бути всередині; словом, вони мали владу відчиняти й зачиняти двері. Вони стояли на досить відповідальному пості, як швейцари в наш час.
Там були також співаки. Про їхню роботу можна довідатися з уривка: «А оце ті, яких Давид поставив для співання в Господньому домі, від часу миру ковчега. І вони служили перед скинією, скинією заповіту, піснею, аж поки Соломон не збудував Господнього дому в Єрусалимі. І вони ставали, за уставом своїм, на свою службу» (1Хр. 6:16-17). Псалмоспівець натякає на співаків, говорячи: «Блаженні, хто мешкає в домі Твоїм, – вони будуть повіки хвалити Тебе!» (Пс. 83:5). Таким було заняття співаків – вихваляти Господа «вдень та вночі» (1Хр. 9:33); це ознака вічного заняття викуплених на небесах (Об. 5:9-13); блаженне служіння (якщо це можна назвати служінням), що є привілеєм Церкви на землі перед поверненням нашого благословенного Господа (див. Лк. 24:52-53).
Нарешті, були левити. Про їхню працю сказано: «А брати їх Левити дані на всяку роботу скинії Божого дому» (1Хр. 6:33). Після того як ворота й двері були встановлені, а придверні поставлені на своїх призначених місцях, участь Господа спочатку передбачається в співаках, а потім приходять левити, щоб виконувати необхідне служіння, пов’язане з Його домом. Сам порядок згадування цих трьох класів, таким чином, повчальний і одночасно показує, наскільки ревно ставився Неемія до Господніх вимог до Свого народу і як ретельно він прагнув у своїй відданості служінню Господеві визнавати Його верховенство й віддавати Йому честь, яка по праву належала Його імені.
Після того, як все це було влаштовано, Неемія говорить: «І призначив я над Єрусалимом свого брата Ханані та зверхника твердині Хананію, бо він був чоловік правдивий, і Бога боявся більше від багатьох інших» (Неем. 7:2). Із самих цих слів неясно, чи стосується цей опис Ханані чи Хананії; але ми вважаємо, що це відноситься до першого, бо варто пам’ятати, що це той самий Ханані, що був використаний, поряд з іншими, щоб доставити відомості про стан залишку і Єрусалима, що стало під рукою Бога основою місії Неемії (Неем. 1:2). Якщо це розуміти так, то ніщо не могло б показати більш ясно цілеспрямованість Неемії в служінні своєму Цареві. Ханані був його братом, але він призначив його на цю посаду не тому, що він був його братом або впливовою людиною, а тому, що «він був чоловік правдивий, і Бога боявся більше від багатьох інших».
Такими способами, як і Божественними вказівками, залишеними через апостола Павла, Господь навчає нас тому, що повинне характеризувати тих, хто є лідером серед Його народу; і особливо тих, хто займає місце керівництва або піклування в управлінні. Недостатньо того, що вони є обдарованими, високопоставленими або впливовими людьми; але вони повинні бути вірними – вірними Богові і Його істині, а також повинні вирізнятися страхом не перед людьми, а перед Богом, ходити перед Його лицем та підтримувати авторитет Його Слова.
Неемія сам розпорядився про здійснення охорони міста й піклування про нього. По-перше, ворота не повинні були відкриватися, поки сонце не піднялося досить високо. Поки панувала пітьма, ворота повинні були бути зачинені від «світоправителів цієї темряви» (Еф. 6:12), бо ніч – це завжди час їхньої найбільшої активності. Як контраст, ми читаємо про Небесний Єрусалим, що «брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде» (Об. 21:25), тобто вони будуть вічно відкриті, бо зло й сили зла навіки підуть у небуття. Отже, «поки вони самі стоять, нехай позамикають двері, і так тримайте» (Неем. 7:3). Придверні не повинні були залишати своїх постів або делегувати свої обов’язки іншим; вони самі, вартуючи, повинні були стежити за тим, щоб двері були зачинені й замкнені. Таким чином, оскільки мова йшла про ворога, було недостатньо того, щоб двері воріт Єрусалима були зачинені; вони також повинні були бути замкнені, щоб не допустити ворога всередину.
Нарешті, вони мали «поставити варти з єрусалимських мешканців, кожного на його сторожі, і кожного навпроти його дому» (Неем. 7:3). Тут зазначені дві речі найбільшої значимості. Перша – це те, що жоден житель Єрусалима не був звільнений від відповідальності дбати про інтереси міста. Кожен мав нести своє чергування. Чергування мало бути належним чином упорядковане, і всі повинні були служити згідно з чергою. По-друге, кожен мав нести чергування навпроти свого власного будинку; тобто, якщо підбити підсумок цим двом фактам, то всі були задіяні в чергуванні по всьому місту, але безпека міста забезпечувалася, якщо кожний чергував навпроти свого власного будинку. Це очевидно, бо якби глава кожної родини не допускав ворога – зло – у свій будинок, то Єрусалим був би збережений у відділенні для Бога. Все місто неминуче було тим, чим його робили багато з його жителів.
Далі іде зауваження щодо самого міста: «А місто було широко-просторе й велике, та народу в ньому мало, і доми не були побудовані» (Неем. 7:4). Це, безсумнівно, свідчення повної невдачі. Справою Божою на той день було будівництво стін міста, і це, як ми бачили, було зроблено завдяки вірі й старанням Неемії, незважаючи на всілякі труднощі. Тому істина Божа тепер мала бути пов’язана з упорядкуванням стіни; перші три вірші відкривають заходи, вжиті для цієї мети. Тепер же Неемія повідомляє, що, хоча місто було просторе і велике, людей у ньому було небагато. Свідчення збирається на будь-який заданий день – звичайно, справжнє свідчення завжди збирається – до Того, від Кого воно виходить як від свого центра. Далеко не всі зібралися на ту справу, яка розпочалася через Неемію. Сурма пролунала для скликання зборів (див. Чис. 10:2), і по благодаті деякі відгукнулися на її звук; але більшість народів, як і на початку служіння Огія, були поглинені власними справами, а не справами Ієгови (див. Фил. 2:21). Більше того, «доми не були побудовані» у тих, які були зібрані. Цією першочерговою відповідальністю знехтували, і це стало постійним джерелом шкоди. Коли діти полону вперше повернулися, то почали будувати власні будинки, знехтувавши домом Господа, а тепер, коли прийшов час будувати свої будинки, вони нехтували цим. Такою є людина, і таким є народ Божий, бо чинячи по-людськи, вони ніколи не перебувають у спілкуванні з розумом Господа. Ті, хто живе по плоті – і цей принцип застосуємо також і до християнина, якщо він керується плоттю, – не можуть догодити Богові.
Тепер, коли Неемія дав необхідні вказівки по охороні міста від вторгнення зла, він розпочинає перепис народу. Але він не забуває повідомити, що це не була його власна думка: «І поклав мені Бог мій на серце моє зібрати шляхетних, і заступників та народ, щоб переписати» (Неем. 7:5). Це говорить про близькість його ходження з Богом. Це «його» Бог, Той, Кого він знав як такого в цьому ставленні до нього, яке можна було розпізнати тільки вірою й досвідом; і це Той, у присутності Кого він так постійно перебував, що був здатен негайно розпізнати думку, яку Він вклав у його серце. І поставленою метою було дослідити право людей перебувати в тому місці, де вони перебували. З причини торгівлі, яка тривала постійно між ними й ворогом, а також союзів, які вони утворили, забувши про те, що Господь обрав їх зі всіх народів на землі як Свій особливий народ, безсумнівно, могло знайтися багато нездатних довести свій родовід і, тому, вони не мали права належати до числа Ізраїлю.
Тепер, коли стіна була побудована і, отже, істина відділення проголошена, така суміш у межах міста вже була неприпустимою. Ті, хто стояв на цій святій основі й претендував на благословенні привілеї дому Божого, повинні були мати незаперечне право на це, і в цьому полягає значення цього наступного кроку Неемії. Робота в цьому випадку не була важкою, бо він «знайшов… книжку перепису тих, хто прийшов перше» (Неем. 7:5-6); і за цим реєстром було легко встановити, чи всі, хто перебуває в межах священної огорожі перебудованих стін або хто міг домагатися права ввійти, належали до Ізраїлю[1].
[1] Оскільки значення цього списку родоводу народу вже було дане в тлумаченні до розділу 2 книги Ездри, немає потреби повторювати його тут. Тому читач може звернутися до тих міркувань, які допоможуть йому в розумінні іншої частини даного розділу. Як видно, уривок Неем. 7:6-73 є повторенням розділу 2 книги Ездри.
