Зрозумівши марність цих атак ззовні, Санваллат далі спробував таємно замишляти проти Неемії зсередини. Неемія говорить: «І я ввійшов до дому Шемаї, сина Делаї, Мегетав’їлового сина, а він був задержаний. І він сказав: “Умовмося піти до Божого дому, до середини храму, і замкнемо храмові двері, бо прийдуть забити тебе, власне вночі прийдуть забити тебе”…» (Неем. 6:10). Як читач міг помітити, Неемія був єдиною перешкодою на шляху успіху ворога й, отже, об’єктом всієї його ненависті. Бо серед загальної невірності він був вірним, підтримуваним на своєму шляху благодаттю свого Бога. Саме з цієї причини він і виявився на цьому шляху на самоті.
Він знав, що в нього були зовнішні вороги, але тепер він повинен відкрити для себе, що в числі його ворогів були і його вдавані друзі. Таким чином, він ішов, хоча й на великій віддалі, шляхом, пройденим нашим благословенним Господом, найглибшою скорботою Якого з людського боку було те, що один з Його учнів зрадив Його. І помітьте духовну тонкість цієї останньої спокуси. Очевидно, що Неемія зробив Шемаї, який утримувався під охороною, візит співчуття й дружби, і його друг, вдавши, що він дуже турбувався про життя Неемії, запропонував йому зустрітися й замкнутися в храмі з метою безпеки, наполягаючи, що його вороги прийдуть уночі, щоб убити його.
Це було звернення, спрямоване до його страхів, зовні продиктоване любов’ю і дружбою й освячене святим місцем, в якому йому пропонувалося зникнути. Але спокусник і цього разу промахнувся, або, вірніше, його стріли не змогли простромити непереможну віру цього щирого й вірного слуги. «Та я відказав: “Чи такий чоловік, як я, має втікати? І хто є такий, як я, що ввійде до храму й буде жити? Не ввійду!”» (Неем. 6:11). Що є життя для вірного воїна? Місце, де повинен умерти солдат, – це його бойовий пост. Втеча означала б відкинути свій справжній характер і піддати своїх послідовників переможній силі ворога. За благодаттю Неемія не був тим, хто повертався спиною до ворога в день битви; тому він відповів на прохання свого «друга» рішучим відхиленням його запропонованої поради (порівн. Пс. 55:13-15).
Примітно те, що в той самий момент, коли Неемія відкинув цю спокусу, він відчув усю сутність задумів ворога й, проникнувши в усі його хитрощі, розкрив зло й лицемірство, які були задіяні, щоб уловити його ноги в сильце. Так буває завжди. Ми осліплені тільки тоді, коли не протистоїмо спокусі; коли ж вона відкидається, всі маски знімаються, і сатана з’являється повністю викритим. Так, Неемія говорить: «І пізнав я, що то не Бог послав його, коли він говорив на мене те пророцтво, а то Товійя та Санваллат підкупили його… Бо він був підкуплений, щоб я боявся, – і зробив так, і згрішив. Це було для них на злий поговір, щоб образити мене» (Неем. 6:12-13). У цьому був секрет: золото ворога розбестило Божих пророків, які попереджали Неемію від імені Господа, коли Він їх не посилав. Вони не могли служити Богові й мамоні; бо в той самий момент, коли вони прийняли підкуп від останнього, вони виявилися зв’язані по руках і ногах, дискваліфікувавши самих себе як Господніх посланників.
І як, мабуть, скорботно було серцю вірного Неемії виявити згубний вплив супротивника всередині святого кола Божого народу серед тих, кому варто було бути глашатаями Бога для Його рабів. І який контраст із цим ми бачимо в книзі Ездри: «…а з ними [із Зоровавелем і Ісусом, що будували дім Божий] Божі пророки, що допомагали їм» (Езд. 5:2). Ці пророки, які були при Неемії, допомагали ворогові, а не справі Господа. На жаль, як часто траплялося після тих днів, що ті, хто займав місце пророків, ті, хто претендував на те, щоб передавати Божі наміри своїм ближнім, виявлялися на службі в сатани й підкупленими сатаною. І донині найбільш підступні опоненти істини Божої й будівництва муру відділення під приводом братерства всіх людей віщають із кафедр християнізованого світу.
І якою ж була мета Шемаї, пророчиці Ноадії й інших пророків? Деморалізувати керівника Божого народу. Вони бажали змусити Неемію злякатися, зруйнувавши його віру в Бога, і тим самим ввести його в гріх, «щоб образити» його (Неем. 6:13). Цей один вірний чоловік, як ми раніше відзначали, був об’єктом нападок і підступу сатани; довкола нього були розставлені найхитріші пастки, бо, якби тільки їм удалося взяти гору над ним, перемога була б забезпечена. У цей момент, наскільки нам це відкрито, справа Божа в Єрусалимі залежала від мужності й вірності Неемії; з цієї причини сатана будь-якими можливими способами прагнув заманити його в пастку. Але хоча на нього обрушувалася хвиля за хвилею, він, по благодаті Божій, стояв як скеля. Бог підтримував Свого раба через цю щирість, чесність і стійкість, які були породжені лише цілеспрямованістю й збереженням свідомої залежності від Божественної сили. Тому й цього разу змова зазнала невдачі.
Секрет сили Неемії розкривається в наступному вірші. Викривши наміри пророків, які були найняті ворогом, він, дивлячись угору, говорить: «Запам’ятай же, Боже мій, Товійї та Санваллатові за цими вчинками його, а також пророчиці Ноадії та решті пророків, що страхали мене!» (Неем. 6:14). Уникаючи будь-якого відкритого конфлікту як марного, він віддає усю справу Богові, як Павло, що говорить: «Котляр Олександер накоїв був лиха чимало мені… Нехай Господь йому віддасть за його вчинками!» (2 Тим. 4:14). Нам буде корисно звернути особливу увагу на ці приклади. Існує багато форм зла, з якими неможливо відкрито боротися без шкоди для себе самого й для інших, і є багато зловмисників у Церкві Божій, котрих варто залишити в спокої. Нападки на них тільки послужили б справі ворога; але наш засіб у таких обставинах – волати проти них до Бога. Тож нехай Господь дасть нам більше проникливості, щоб ми знали, як чинити мудро у своїх духовних битвах.
Читач помітить, що, хоча цей розділ присвячений викриттю хитрощів ворога, все одно будівництво стіни не зустрічає ніяких перешкод. Віра й мужність Неемії ніколи не вагалися; і хоча він був піднятий Духом, щоб привести для нашого повчання докладну розповідь про хитрощі сатани, ми тепер розуміємо, що будівництво, ймовірно, енергійно продовжувалося з неослабною ретельністю; бо він говорить: «І був закінчений мур двадцятого й п’ятого дня місяця елула, за п’ятдесят і два дні» (Неем. 6:15). Швидкість виконання роботи свідчить про активність робітників під керівництвом Неемії; бо «місто було широко-просторе й велике» (Неем. 7:4), і оточити його стіною за п’ятдесят два дні було чималим досягненням, хоча й легко зрозумілим, якщо пам’ятати, що це була справа від Бога й для Бога і що Він Сам діяв з будівельниками.
Навіть супротивники Ізраїлю були змушені визнати це для себе: «І сталося, як почули про це всі наші вороги, та побачили всі народи, що були навколо нас, то вони впали в очах своїх та й пізнали, що ця праця була зроблена від нашого Бога!» (Неем. 6:16). Вони й до цього були введені в крайнє замішання, і тепер, коли вони «почули» і «побачили», що стіна завершена, їхні надії були розвіяні; бо ця стіна – захист і безпека Божого народу, поки вони підтримували її у святості, – була непереборним бар’єром для ворога. Вони знали це, і тому «впали в очах своїх».
Наступні вірші описують ще одну форму зла, якій Неемії довелося протистояти в середовищі народу Божого. Тепер дія виходила не від Товійї, а від шляхетних юдеїв. Зло, відсічене завершенням стіни, тепер піднімається зсередини й прагне з’єднатися зі злом ззовні. Шляхетні юдеї вступили в переписку з Товійєю; більше того, вони були «заприсяженими приятелями йому», бо він був пов’язаний з ними подвійними узами. «Він був зять Шеханії, Арахового сина, а син його Єгоханан узяв дочку Мешуллама, Берехіїного сина» (Неем. 6:17-18). Вони поріднилися з аммонітянином, на якому лежало прокляття Бога (Неем. 13:1), проявляючи пряму непокору Слову Божому (Повт. Зак. 7:3), і тим самим вони також відкинули істину про особливе місце, котре вони займали як народ, який Він обрав і відокремив для Себе.
Це було й залишається постійною причиною слабості й розтління серед Божого народу; бо в той самий момент, коли хтось, так само як ці вельможні, вступає у відносини зі світом, він протиставляє себе основі відділення, на яку він був поставлений. Навіть більше, бо Яків говорить: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом – то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:4). Суворі, але щирі слова. Ці шляхетні юдеї, отже, були ворогами Бога, як і всі ті, хто бажає бути друзями світу. І зауважте, як швидко вони втратили всяке почуття різниці між Божим народом і Його ворогами: «І говорили передо мною добре про нього, а слова мої передавали йому» (Неем. 6:19).
Начебто добрі справи можуть діятися ворогом народу Божого! Вони намагалися довести, як багато хто робить у наш час, що, зрештою, немає різниці між святими й людьми світу і що дії тих і інших однаково гарні. Але що вони цим доводили? Що вони самі не мали поняття про те, чого бажає святий Бог, і що вони у своїх душах стояли на основі тих, хто не знав Його. Що дивного в тому, що Товійя, маючи таких спільників усередині міста, відновив свої нападки на Неемію: надсилав листи, щоб злякати його?
Таким чином, ми бачимо, що Неемія, цей відданий чоловік Божий, не мав спокою, бо йому доводилося вести постійну боротьбу з ворогами внутрішніми й зовнішніми, і що хоча він не мав нічиєї допомоги, але зміцнюючись своєю вірою в Бога, він перевершував усю силу ворога. Це чудесна розповідь, яка рясно підтверджує вседостатність Бога в підтримці Його рабів, якими б не були їхні труднощі або небезпеки в будь-якому служінні, до якого Він закликає їх. Йому Одному нехай буде вся слава!
