Тепер Неемія вертається до своєї боротьби з ворогами, які з’явилися в нього у зв’язку з будівництвом міського муру. Тому розділ 5 насправді носить характер вставки, хоча у своєму зв’язку із розділом 6, як ми бачили, він навчає важливій істині. Неемія, зайнявшись виправленням зловживань зсередини й зумівши відновити взаємини людей відповідно до Слова, відновлює свою оповідь про активність супротивника. Хоча тема залишається тією ж, є велике розходження між розділами 4 і 6.
У розділі 4 книги Неемії розповідається, що ворог чинив опір, а в розділі 6 – як він вдається до підступності й під маскою дружби намагається заманити в пастку, замість того щоб відлякувати демонстрацією своєї сили. Відповідно, ми знайдемо сліди його присутності зсередини, як і зовні. Якщо раніше він представлений як рикаючий лев, то тепер він прагне перехитрити своїми хитрощами; у цих двох формах він завжди противиться народу Божому (див. Еф. 6:11; 1Пет. 5:8-9).
Спочатку відкривається перший обман супротивника: «І сталося, коли почув Санваллат, і Товійя, і араб Ґешем та решта наших ворогів, що я збудував мура, і що не позосталося в ньому вилому, – але до цього часу дверей у брамах я не повставляв, – то послав Санваллат та Ґешем до мене, говорячи: «Приходь, і вмовимося разом у Кефірімі в долині Оно!» А вони замишляли зробити мені зло…» (Неем. 6:1-2). Старанність і наполегливість Неемії, які з Божим благословенням перебороли всі перешкоди, довели працю майже до завершення. У стіні не залишалося «вилому» і, отже, не залишалося таємних шляхів проникнення. Двері ще не були почеплені, але вони були відкриті для спостереження, і тільки через них вороги Божого народу могли наблизитися.
Тому наступив момент докласти остаточних зусиль, і вони, відповідно, пропонують нараду, начебто вони також зацікавлені в благополуччі Ізраїлю! Але коли раб Господній ходить у Його присутності, і ціль його серця – іти шляхом Його волі, то він ніколи не буде обманутий сатанинськими трюками. Так було з Неемією, і тому він додає: «Вони замишляли зробити мені зло». Він знав, що в пітьми не може бути спілкування зі світлом, що сатана не може із задоволенням дивитися на просування Господньої справи і що, ненавидячи Пана, він також повинен ненавидіти і Його раба.
Отже, він відразу ж відчув суть мети, яку мали перед собою Санваллат і його товариші. Проте він послав до них послів, говорячи: «Я роблю велику працю, і не можу прийти. Нащо буде перервана ця праця, як кину її та піду до вас?» (Неем. 6:3). Коли Ісус Христос посилав Своїх учнів, то Він наказав їм не вітати нікого на дорозі (Лк. 10:4), щоб вони довідалися про всепоглинаючий характер Його вимог, тобто, що, вступивши на шлях Його служіння, вони не мали вільного часу, щоб відволікатися на дружні вітання, але мали невпинно виконувати свою місію. Таким чином, у відповіді, яку Неемія надіслав, він виклав думки Господа, крім того, що він знав про злу сутність їхніх задумів.
Оскільки він здійснював велику працю, його завданням було непохитно продовжувати, навіть якби друзі просили його залишити її; а залишення праці на час могло взагалі зупинити її. Для нього було неможливо, відповідно до вимог його служіння, «піти». Багато хто з нас можуть одержати корисну настанову з прикладу цього вірного служителя; воістину, це збереже нас від багатьох пасток. Господню працю, якщо це Його праця, не можна починати й відкладати за своїм розсудом. Коли ж Він вкладає її в наші руки, то це вимагає нашої першочергової й постійної уваги, і її виконання гідне того, щоб прикласти всю нашу енергію. «Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби» (Екл. 9:10).
Але ворог не був згодний залишати все, як є. «І посилали до мене так само чотири рази, а я відповідав їм так само» (Неем. 6:4). Якщо вірність Неемії проявлялася в тому, що він відмовлявся йти, то Божественна мудрість в однаковій мірі очевидна в його відповіді. Він «відповідав їм так само». Обставини не змінилися, отже, його першої відповіді було досить. Але сатана грав на слабкості людського серця. Він знав, що душі людей часто поступаються перед настирливістю. Так було із Самсоном. У нього було стільки ж підстав відмовитися розкрити секрет наприкінці, як і на початку, але Деліла «докучала йому своїми словами по всі дні, та напирала на нього, то знетерпеливилася душа його на смерть. І виложив він їй усе серце своє» (Суд. 16:16-17). Так часто буває й з нами, якщо ми, на наш сором, не знаємо про наміри сатани.
Після того як їм не вдалося спокусити Неемію цим планом, вони звертаються до іншого обману: «І так само Санваллат п’ятий раз прислав до мене слугу свого, а в руці його був відкритий лист. А в ньому написане: “Чується серед народів, і Ґашму говорить: ти та юдеї замишляєте відділитися, тому то ти будуєш того мура, і хочеш бути їм за царя, за тими словами. Та й пророків ти понаставляв, щоб викрикували про тебе в Єрусалимі, говорячи: «Цар в Юді!» А тепер цар почує оці речі. Отож, приходь, – і порадьмося разом!”» (Неем. 6:5-7). Санваллат вдає, начебто він піклується про репутацію Неемії та боїться, щоб його дії не були інтерпретовані неправильно! Це була досить підступна маска, котру він одягнув, бо він у своєму листі намагається ввести три обвинувачення, які, якщо про них буде донесено цареві, можуть наразити на небезпеку репутацію Неемії, і навіть його життя.
По-перше, він говорить про повстання й навіть приводить свідка – араба Ґешема. Потім він припускає, що може бути пов’язане з цим, якщо перше твердження вірне, тобто що ціль Неемії в будівництві стіни – зробити себе царем. І, нарешті, він говорить, що було донесено, що він призначив пророків, щоб вони звістили про нього в Єрусалимі, говорячи: «Цар Юдейський!» Більш ніж імовірно, що в останньому твердженні була доля істини. Людина, яка проявляє такий інтерес до свого народу, як Неемія, не могла забути, що всі їхні надії були зосереджені на обітованому Месії; і він міг через служіння пророків намагатися пожвавити ослаблену активність народу, нагадавши їхньому розуму яскраві описи майбутнього царства під правлінням справжнього Давида, як описано, наприклад, у пророцтвах Ісаї.
Стороння людина не могла вникнути в це або зрозуміти це, і тому цілком могла зробити висновок, що Неемія сіє заколот і повстання. Таким чином, хитрість сатани чітко розпізнається в листі Санваллата. Але йому доводилося мати справу з тим, хто звертався до Бога за мудрістю й силою; і, як наслідок, це зазіхання на Неемію, як і колишні, повністю провалилося. Його відповідь – сама простота і ясне спростування кількома словами цих сумнівних повідомлень, і одночасно він указав на їхнє справжнє джерело: зле серце Санваллата. «Не було таких речей, про які ти говориш, бо з серця свого ти їх повимишляв!..» (Неем. 6:8).
Ця відповідь навчає нас тому, що ми ніколи не повинні вступати в суперечку зі спокусником; ми можемо відкидати його обвинувачення, але якщо тільки ми почнемо сперечатися з ним або навіть давати пояснення, то неодмінно будемо переможені. Було б добре, якби в цьому був задіяний лише Неемія; але хоча він і був лідером і діяв за народ, все одно він не міг вселити в них свою віру в Бога й свою мужність. Це пояснює його твердження: «Бо всі вони лякали нас, говорячи: «Нехай ослабнуть їхні руки з цієї праці, і не буде вона зроблена!» Та тепер, о Боже, зміцни мої руки!» (Неем. 6:9).
Це була мета сатани – виснажити народ цими безупинними докучливими нападками, обсипаючи їх безперестану розпеченими стрілами, які міг перехопити й загасити тільки щит віри і які без цього щита віри могли викликати лише зневіру і страх, якщо не загибель. Ніхто не знав цього краще, ніж цей вірний і відданий слуга, а також того, як скористатися зброєю захисту від цього хитрого супротивника. Отже, зберігаючи безустанну пильність проти ворога, Неемія безперестану молився. Супротивник сказав: «Ослабнуть їхні руки». Неемія молився про те, щоб Бог більше зміцнив його руки. Немає нічого прекраснішого за вигляд цього чоловіка Божого, який відчуває тиск із усіх боків і звертається до Бога за необхідними силами. Що міг зробити ворог з такою людиною – людиною, яка опиралася на Всемогутнього Бога як на свій захист і притулок? Супротивник був неспроможним, зовсім неспроможним, і він визнав свою поразку, перемінивши фронт і вдавшись до іншого хитрування.
