Господь використав смуток Свого раба для того, щоб досягти сумління Своїх людей, які були винні в порушенні Його заповідей, бо воістину смуток Ездри не був звичайним смутком. Все вказує на силу й інтенсивність його горя, коли він «молився та сповідався, плакав та припадав перед Божим домом». Молитвою, сповіданням, слізьми й приниженням перед Богом він виразив свою скорботу про гріхи Ізраїлю; і він зробив це привселюдно «перед Божим домом». Тому це стало відомо тим, за кого він клопотав, і «зібрався до нього з Ізраїля дуже великий збір, – чоловіки, і жінки та діти, бо народ плакав ревним плачем…» (Езд. 10:1).
Здається, сльози народу виходили або з каяття, або зі страху за наслідки їхніх злочинів. Ездра був наділений авторитетом (див. Езд. 7:25-26), і тут виявилася його ревність за Бога; тому вони знали, що він почне відокремлювати їх від зла, через яке він упокорювався перед Богом. Це мало спричинити для багатьох із них найважчі наслідки. Хоча вони діяли самовільно, у непокорі, можливо, їх серця дійсно приліпилися до дружин, яких вони собі взяли, і до їх дітей. Таким чином, розлучення з ними могло означати розрив найближчих і найніжніших зв’язків, а така перспектива цілком могла викликати їхні сльози. Те, що це є причиною їхніх сліз, здається ясним з того, що серед зборів, зібраних навколо Ездри, перебували жінки й діти. На жаль, як важко повернути наслідки невірності й гріха! І як часто найбільш гіркі його плоди залишаються з нами на все подальше життя!
Однак там були деякі, хто бачив необхідність негайно, за будь-яку ціну приступитися до активних дій, знаючи, що вони повинні зробити це, інакше Ієгова не зможе благословити їх або дати їм процвітання в землі, поки вони будуть жити у відкритому порушенні Його заповідей. Ми читаємо: «І відповів Шеханія, Єхіїлів син, з Еламових синів, та й сказав до Ездри: “Ми спроневірилися нашому Богові, бо взяли ми чужинок із народів цього краю за жінок. Але є ще надія для Ізраїля в цьому! А тепер складімо заповіта нашому Богові, що випровадимо від себе всіх жінок та народжене від них, за радою пана нашого, та тих, хто тремтить перед заповіддю нашого Бога, і буде зроблене за Законом. Устань, бо на тобі ця річ, а ми з тобою. Будь мужній і дій!”» (Езд. 10:2-4).
У цьому зверненні Шеханії можна з користю відзначити кілька пунктів. По-перше, як було відзначено раніше, заслуговує на увагу те, як Господь використовував вірні ревнощі одного для того, щоб спонукати інших до осмислення свого стану. До приходу Ездри, здається, сумління всіх людей було заглушене. Очевидно, навіть Ісус або Зоровавель не були стурбовані цим переважаючим гріхом. Ездра був один, і якби було необхідно, то він один став би на позицію Бога проти злочину народу. Але для цього була потрібна мужність і цілеспрямованість, і Ездра по благодаті володів обома цими рисами. І Бог був із ним у його діях, зараз же ми бачимо результат. Шеханія виступає від імені народу, визнає їхній гріх і погоджується з необхідністю підпорядкування Слову. Крім нього, були й ті, хто тремтів перед заповіддю Божою (про них згадується в тексті Езд. 9:4). Вони були притягнуті на бік Ездри. У моменти прояву зла єдиний шлях благословення, і навіть успіху в його Божественному змісті, – це шлях вірності.
По-друге, можна відзначити, що повинні були бути відпущені й дружини, і діти, які народилися в них. Дружини, які не були ізраїльтянками, були нечистими, і діти, плід змішаних шлюбів, також уважалися нечистими. Це було під законом, але тепер, по благодаті, усе змінилося. Це не означає, що християнин має волю зв’язувати себе шлюбом з ненаверненою людиною; але, як навчає апостол, «чоловік бо невіруючий освячується в дружині, а дружина невіруюча освячується в чоловікові. А інакше нечисті були б ваші діти, тепер же святі» (1Кор. 7:14). Тобто, якщо чоловіки або дружини, навернені після вступу в шлюб, виявляються зв’язаними шлюбом з ненаверненими, то дана настанова стосується саме до їх випадку.
Під законом, як ми бачимо в тексті, що розглядається, дружина-язичниця і її діти повинні були бути відпущені; але під благодаттю невіруюча дружина освячується своїм чоловіком, і діти святі. Легко зрозуміти, що освячення, згадане тут, а також святість дітей мають зовнішній характер. Під законом дружини й діти були відпущені, бо вони були нечистими і як такі не могли бути прийняті в Ізраїлеву громаду. Під благодаттю ненавернена дружина освячується чоловіком і, таким чином, вважається відділеною для Бога разом з Його народом на землі. Також і діти святі, тобто відділені від світу смертю й воскресінням Христа, і тому вважаються на землі частиною Його народу. Якщо ця святість носить чисто зовнішній характер і не несе за собою спасаючої сили – а це так і є насправді, бо спасіння завжди пов’язане з особистою вірою в Господа Ісуса Христа, – вона все-таки дає неоціненний привілей перебування в місці благословення, у сфері, в якій живе й діє Святий Дух.
Благодать не може обмежуватися вузькими рамками закону, як і наш Господь Ісус навчав, сказавши: «І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, – і вино розіллється, і бурдюки пропадуть» (Лк. 5:37). І наскільки цінно для нас довідатися, що серце Бога проявляє інтерес до усіх, хто з’єднаний природними зв’язками з Його народом на землі!
Також можна відзначити, що Шеханія визнає авторитет Слова. Він каже: «І буде зроблене за законом» (Езд. 10:3). Відновлення авторитету закону хоча б над шляхами народу, якщо не над серцями й сумлінням, було метою місії Ездри (див. Езд. 7:10), і Бог тепер дав йому помічника в особі Шеханії. Воістину, немає іншого шляху реформування серед Божого народу.
З часом, як можна побачити в будь-якому періоді Божого правління, традиції, людські вислови, звичаї зневажають написане Слово (див. Мт. 15:4-14; 1Тим. 4:1-16), і всі вони є вагомою причиною порочності в серці та в житті, а також у керуванні Божим домом. Тому єдиним засобом у часи відступу є строге застосування цього Слова, котре «живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4:12), і відмова від усього того, що воно засуджує. Тим самим самі люди приводяться в присутність Бога і Його вимог, і вони заохочуються слухати, «що Дух промовляє церквам» (див. Об. 2:7,11,17,29; 3:6,13,22).
Сумління окремих людей пробуджується й освічується, а під дією Духа Божого всі ті, хто тремтить перед словом Господа, поєднуються в спільному бажанні, щоб честь імені Господа була захищена, і Його верховна влада була відновлена (Езд. 10:4). Таким чином, бажання Шеханії виходило від Бога й випливало зі щирого розуміння причини гріхів Ізраїлю й того, що по праву належало Тому, Чиє ім’я було заплямоване гріхами Його народу.
Нарешті, спонукуючи Ездру до дії, Шеханія каже: «Устань, бо на тобі ця річ, а ми з тобою. Будь мужній і дій!» (Езд. 10:4). Якими приємними мали бути його слова для обтяженого серця Ездри! І, безсумнівно, він побачив у них втручання Бога у відповідь на свої молитви. Він істинно пізнав джерело всієї мудрості й сили; і тому звернувся до Господа, перш ніж почати виправляти зловживання, які були поширені серед Ізраїлю. У результаті Господь пішов перед ним, підготував шлях і схилив народ, щоб сповідати й залишити свій гріх.
Надто важливо зрозуміти, як це зробив Ездра, що ніщо не може бути зроблене для Бога людською силою, що тільки Він дає мудрість і силу, проникливість і можливість для того, щоб щось могло бути зроблене.
Ездра скористався можливістю, яку Господь надав йому, і «встав Ездра, і заприсяг зверхників, священиків і Левитів та всього Ізраїля, щоб робити за цим словом. І вони заприсягли» (Езд. 10:5). У такий спосіб Ездра зв’язав їх урочистою клятвою, щоб вони зробили те, що обіцяли. Неможливо не дивуватися з духовної сили, яка виходила від однієї людини. Але секретом цього було те, що Ездра мав спілкування з Богом, залишався вірним Богові серед загальної невірності; і тому Бог був зі Своїм рабом і діяв через нього. Для стороннього ока Ездра виглядав зовсім самотнім; але насправді діяли Бог і Ездра; і так трапилося, що серце народу схилилося перед Ним. Наскільки змінюється ситуація, коли задіяний Бог! Чимало служителів Господніх можуть засмутитися, побачивши опір та труднощі, з якими вони стикаються; але в той самий момент, коли вони піднімають погляд до Господа, вони порівнюють усе з Ним, і негайно перешкоди, про які вони журилися, стають для їхньої віри можливостями для явлення сили Того, Кому вони довірилися. Тому наша єдина турбота – дивитися, щоб ми діяли з Богом.
