Однак праця ще не була закінчена, і скорбота Ездри тривала, поки залишався гріх; бо в глибині душі він почував безчестя, заподіяне імені його Бога. «І Ездра встав з-перед Божого дому й пішов до кімнати Єгохонана, Ел’яшівового сина, і ночував там. Хліба він не їв і води не пив, бо був у жалобі за спроневірення поверненців» (Езд. 10:6). Ездра відчував гріх свого народу так, як його відчував Бог, і саме тому Бог доручив йому відірвати Свій народ від його гріха. Коли Господь Ісус зійшов донизу з гори й вигнав демона з одержимого отрока, Його учні запитали: «Чому ми не могли вигнати його?» Відповідь була: «Через ваше невірство»; і потім, оголосивши про дієвість віри для пересування гір, Ісус додав: «Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом» (Мт. 17:14-21). Безсумнівно, ми можемо сказати, що в той час нечистий дух увійшов в Ізраїль, і саме тому Ездра був перед Богом у молитві й пості, щоб Бог міг потім використовувати його для вигнання цього духу. Дійсно, хіба це не розгадка всієї духовної сили – бути наодинці з Богом? Без цього немає сили, і, отже, брак цього пояснює той факт, що ми так мало схожі на те, як вчинив Ездра в цьому випадку.
Після цього було зроблене проголошення «в Юдеї та Єрусалимі», що всі діти полону упродовж трьох днів повинні прийти в Єрусалим під страхом покарання за непокору конфіскацією їх майна й відлученням від громади (Езд. 10:7-8). Прийшли «всі люди Юди та Веніямина» дев’ятого місяця, у двадцятий день місяця. Мабуть, це була разюча сцена, що добре запам’яталася: «І сидів увесь народ на площі Божого дому, тремтячи від цієї справи та від дощу» (Езд. 10:9). Їхній тілесний дискомфорт тільки доповнював скорботу, що була в них усередині. Ездра встав і звернувся до тих, що зібралися. По-перше, він звинуватив їх у гріху (Езд. 10:10), а потім закликав: «А тепер повиніться Господеві, Богові ваших батьків, і чиніть Його волю! І віддаліться від народів цього Краю та від тих чужих жінок!» (Езд. 10:11). У такий спосіб його перша думка стосувалася того, що по праву належало Ієгові, але якщо вони сповідалися перед Ним, то вони повинні були підкорити себе Його волі.
Занадто часто душа обманює себе сповіданням – сповіданням без осуду гріха. Ездра був занадто добре наставлений у слові й у шляхах Божих, щоб дозволити це; отже, повинен бути самоосуд і відділення від зла, поряд з його сповіданням. Порядок відділення також досить повчальний: «…від народів цього краю та від чужих жінок». Оскільки шлюби з іноплемінними дружинами були гріхом, то можна було б подумати, що вони повинні бути згадані першими. Але що привело до цих шлюбів? Зв’язок із народом землі. Це було коренем лиха, і тому Ездра згадує це в першу чергу. Так, при всіх відступах від Бога, доти, поки не буде виявлено корінь, нічого не можна буде досягти і відновлення буде неможливим.
Господь Ісус залишив чудову ілюстрацію цього в тому, як Він вчинив з Петром. Поки Він не запитав у нього тричі: «Чи любиш ти Мене?» (у тому числі один раз: «Чи любиш ти Мене більше, ніж вони?», щоб він упевнився у своїй любові до Христа, – любов, як він стверджував, більша, ніж в інших учнів, була причиною його падіння), Він не здійснив його відновлення (див. Ів. 21:15-17). За таким же принципом Ездра діяв, коли зажадав відділення, насамперед, від народу землі.
Сила Божа, як і раніше, чітко була присутня в Його рабові. Народ погодився з вимогами Ездри, бо вони відчули, що «жар гніву нашого Бога» був на них через їхні гріхи. Вони відповіли: «Так, за словом твоїм, ми повинні зробити!» (Езд. 10:12). Вони лише благали про те, щоб не робити цю справу негайно: «Але народ численний, і час дощів, і нема сили стояти на вулиці. Та й праці не на один день і не на два, бо ми багато нагрішили в цій справі. Нехай же стануть наші зверхники за ввесь збір, а кожен, хто є в наших містах, хто взяв чужинних жінок, нехай прийде на означені часи, а з ними старші кожного міста та судді його, аж поки не відвернеться від нас жар гніву нашого Бога за цю річ» (Езд. 10:13-14).
Прохання й поради народу були прийняті, і далі нам наведені імена тих, хто був використаний у доведенні цієї справи до кінця[1] (Езд. 10:15). Після цього сказано, що «відділив собі священик Ездра людей, голів батьків за родом їхніх батьків, і всі вони поіменно. І сіли вони першого дня десятого місяця, щоб дослідити цю справу. І скінчили до першого дня першого місяця справи про всіх тих людей, що взяли були чужинних жінок» (Езд. 10:16-17). Таким чином, упродовж двох місяців праця була закінчена. Після цього наведено список імен тих, хто згрішив, стосовно чого варто зробити кілька зауважень.
Насамперед, записані імена священиків, які впали в гріх, і вони розділені на два класи. У тексті Езд. 10:18 згадано «синів Єшуї, сина Йоцадакового, та братів його»; а у віршах Езд. 10:20-22 – інших священиків (див. Езд. 2:37-40). Здається, перші були визнані більш винними, і не без підстави; адже по благодаті Божій Ісус (Єшуа) разом із Зоровавелем були названі керівниками Його народу в справі будівництва Його дому. Це показує, як вся їхня совість була втрачена через характер їх гріха. «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він ангол Господа Саваота» (Мал. 2:7). У даному ж випадку священики своїми злими діяннями спокусили народ. Але тепер, коли мова йшла про їхнє зло, «дали вони руку свою, що повипроваджують жінок своїх, а винні принесли в жертву барана з отари за провину свою» (Езд. 10:19). Слід зазначити, що це сказано тільки про родину Ісуса. Імена інших священиків, левитів, співаків, воротарів та ізраїльтян наведені індивідуально (див. Езд. 10:23-44).
Це веде нас до другого зауваження: ніщо не вислизне від ока Божого. Ним усі наші дії зважуються й записуються, і одного разу вони будуть виведені на світло, або для того, щоб звеличити Його благодать, або (якщо ми включимо невіруючих) для того, щоб стати основою праведного суду. Апостол говорить: «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, – чи добре, чи лихе» (2 Кор. 5:10).
Нарешті, можна відзначити, що, хоча Ездра, як можна побачити в книзі Неемії (Неем. 8:1), продовжував свою працю серед народу, він більше не виступає як видатний діяч, як лідер. Разом з оповіддю цього розділу його особлива місія була закінчена, і він розуміє це. Для цього необхідна велика благодать. Коли Господь використовує одного зі Своїх рабів для якогось особливого й помітного служіння, існує спокуса думати, що він має продовжувати залишатися на передовій. Якщо він піддасться спокусі, то це принесе скорботу йому самому й невдачу – людям. Господь, Який сьогодні використовує одного, завтра може послати іншого, і блаженний той раб, який може розпізнати, як це зробив Ездра, коли його особлива місія закінчена, і який готовий, подібно до Івана Хрестителя, «маліти», якщо це потрібно, щоб його Господь був звеличений.
[1] Неясно, чи були ті, чиї імена названі у вірші Езд. 10:15, опонентами пропозиції народу. В одному з перекладів сказано: «…стали проти цієї справи». Безсумнівно, Ездра й голови родів виконували працю (Езд. 10:16).
