Давайте розглянемо звіряння обтяженого серця Ездри.
Зауважте, насамперед, наскільки повно Ездра займає місце народу перед Богом. Він говорить: «Боже мій, соромлюся я та стидаюся піднести, Боже мій, обличчя своє до Тебе, бо беззаконня наші помножилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба!..» (Езд. 9:6). Навіть у дусі він не відокремлює себе від тих, хто згрішив; він і вони – весь народ – єдині, з’єднані перед Богом. В очах Самого Бога це було саме так. Коли Ахан згрішив, Господь сказав Ісусу Навину: «Ізраїль згрішив» (І. Нав. 7:11). Ездра розумів це й, таким чином, підходив для того, щоб стати заступником за народ перед Богом. Також і ми: якщо не досягаємо своєї єдності з Божим народом, так що гріх і скорбота кожного окремо стають нашим гріхом і скорботою, ми не можемо істинно нести їх у своєму серці до Бога в часи їхньої скрути.
Отже, поставивши себе на їхнє місце, Ездра висповідав, що від днів їхніх батьків вони заплямовані гріхом і що всі праведні діяння з ними Бога, Який віддав їх «в руку царів цих країв на меча, на полон, і на грабіж, і на посоромлення обличчя, як цього дня», відбувалися через їх беззаконня (Езд. 9:7). Ездра виправдав Бога у всіх Його минулих справах зі Своїм народом. І потім він визнав благодать, яка була виявлена їм від Господа, їхнього Бога, у тому, що Він повернув залишок і дав йому «затвердитися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі! Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед перськими царями, щоб дати нам ожити, щоб піднести дім нашого Бога й щоб відбудувати руїни його, та щоб дати нам захист в Юдеї та в Єрусалимі» (Езд. 9:8-9).
Порядок сповідання Ездри досить повчальний. Визнавши гріхи своїх братів і сповідавши справедливість Бога в Його шляхах зі Своїм народом, він далі звеличує благодать, котра відвідала їх в їхньому приниженому становищі, вивела їх – залишок – назад у землю, і дозволила їм ще раз спорудити дім їхнього Бога. Але для чого він викладає цей доказ благодаті й милості Ієгови? Це було для того, щоб показати характер гріха Його народу. Ездра продовжує: «А тепер, що скажемо, Боже наш, по цьому? Бо ми покинули заповіді Твої»; і потім він сповідується, що вони згрішили проти світла й благодаті. Він нічого не приховує, нічого не зм’якшує, але все розкриває перед Богом і одночасно зізнається, що якщо після всієї милості, яку одержали, вони знову порушать Божі заповіді й будуть «посвоячуватися з оцими мерзотними народами», Бог може знову розгніватися на них, поки не винищить їх, «так що ніхто не позостався б і не врятувався» (Езд. 9:10-14). На закінчення Ездра знову виправдовує Бога й стає на Його сторону проти себе самого й народу: «Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позосталися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не встояти нам за це перед лицем Твоїм!..» (Езд. 9:15).
У цьому богонатхненному сповіданні є багато того, що заслуговує на увагу Господнього народу. Його головні риси вже були визначені; але важливо підкреслити, що Ездра від початку й до кінця виправдовує Бога й викриває беззаконня свого народу. Саме по собі це – не тільки доказ дії Святого Духа, але також і обітниця благословення. Місце сповідання – це завжди місце відновлення й духовної сили; і тому завжди ознакою поганого стану є те, що це місце займається рідко. Давайте на мить випробуємо самих себе. Ми неодноразово відзначали відповідність між цим залишком і тими, хто зібраний в ім’я Господа Ісуса Христа в цей час. Невже не спостерігається відповідність між гріхами тих і інших? Невже не факт, що ми значною мірою «посвоячилися» з людьми світу? Невже ми не піддалися їхнім звичкам, шляхам і звичаям? Невже занурення у світ – не наше нещастя? Невже ми не думаємо більше про багатство й суспільне становище, ніж про плоди Духа?
Більше того, хіба не проявляємо ми зі своєї сторони небажання чути, як наші гріхи розкриваються перед Богом? Якщо, приміром, нами визнається наш відступ від Слова Божого, наше відкидання авторитету Христа, наша холодність, наша невірність Господу та Його істині, наше недостатнє відділення – якщо ці речі висловлюються в зібраннях для молитви, то невже не проявляється при цьому часто явне нетерпіння, почуття, подібне до того, котре виражене в книзі Малахії: «Коли ми зробили те або інше?» Але ми не можемо баритися з засвоєнням уроку, що Господу потрібна істинність; що Він бачить наш стан, якщо навіть ми сліпі до нього, і що, поки ми не прийдемо до усвідомлення його, подібно як Ездра, то Він повинен буде по Своїй любові застосовувати до нас виправлення й покарання.
Також варто зауважити, що Ездра не молиться відразу про прощення. Більше того, при всьому розумінні розуму Бога йому було неможливо робити це. Коли є відоме зло в наших серцях або на зібраннях, то наш перший обов’язок – засудити його, а не молитися про прощення. Так, коли Ісус Навин упав на своє обличчя перед Господом після поразки Ізраїлю від Гая, Господь сказав: «Устань, – пощо то ти падаєш на обличчя своє? Ізраїль згрішив» (І. Нав. 7:10-11).
Проте як часто сатана вводить в оману Божих людей у моменти явного беззаконня, підказуючи їм через ту або іншу людину: «Давайте будемо молитися про це!» Безсумнівно, ми повинні сповідувати наші гріхи, але навіть при цьому шукати й просити благодаті й сили, щоб боротися зі злом і відокремлювати себе від нього. Як ми прочитали, Ездра впав на коліна перед Господом, сповідуючи провину народу, а далі ми побачимо, як він енергійно боровся з гріхом, котрий сповідав, і не знаходив спокою доти, поки із гріхом не було покінчено.
