Присвячення має управляти нашим життям і поведінкою, саме воно має диктувати нам спосіб життя. На жаль, часто трапляється навпаки – спосіб життя коригує присвячення. Щоб цього не сталося треба постійно ставити собі питання: «Чи можу я поєднати те чи інше з моїм присвяченням Господу?».
Ісус найкращий приклад для нас. Подивіться, яку життєву позицію Він займав: «Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене» (Іоанна 6:38). Він був присвячений на 100%. Присвячення не буває частковим: ти або присвячений, або ні. Якщо присвятив себе Господу, не можеш служити на 50%, 70% і навіть 90%. Тільки на 100%. Інакше це не присвячення. 100% – це різний об’єм роботи для різних людей. І суть взагалі не в тому, скільки ти робиш, суть у тому, на скільки ти викладаєшся.
Я не вірю в християнство без присвячення. Коли чоловік і жінка одружуються, вони присвячують себе один одному на 100%. Чоловік піклується про дружину, а дружина про чоловіка. Якщо хтось один присвячує себе не повністю в сім’ї, починаються проблеми і помирає любов. Не може бути повноцінної, хорошої сім’ї без присвячення. Так само не може бути союзу з Господом без повного присвячення один одному. Бог присвятив Себе нам аж до смерті хресної, Він з нами щодня, щосекунди. Він дає мудрість і перемогу над усіма обставинами, зціляє, відповідає не те, що на молитву, на зітхання. Він служить нам. А ми? Ми сто разів подумаємо, перш ніж присвятити себе Господу. Адже це ж така відповідальність! Та і часу для служіння якось замало. Спочатку треба відучитися, роботу добру знайти, одружитися, заміж вийти, виховати дітей, а там вже можна і про присвячення подумати, якщо сили, звісно, лишаться.
Я не говорю про те, що не треба працювати, у Біблії сказано: «Хто не хоче трудитися, то нехай і не їсть» (2Сол. 3:10). Можна вчитися, працювати і присвячено служити. Усе залежить від того, наскільки служіння Богові важливе для тебе. Мені боляче дивитися на людей з величезним потенціалом, які не служать, бо немає часу. Скільки ці люди могли б зробити для Господа. Але, на жаль…
Я присвятила себе на служіння Богові 24 року тому і не шкодую про це. Він благословив мене прекрасною сім’єю, живими взаєминами з чоловіком, і чудовими синами, яким Він не раз рятував життя. Я зрозуміла, що справжні, дійсно близькі взаємини з Богом можна мати тільки в служінні. Бо в служінні я повністю залежу від Нього. Неможливо покластися на свої сили, оскільки є величезний шанс «провалити» справу. Я «вимушена» день у день підтримувати зв’язок і це зближує. У різних ситуаціях я дізнаюся Бога все більше і більше, відповідно все більше і більше закохуюся в Нього. Коли щось виходить, я тріумфую і дякую Господові за мудрість, силу і перемогу. Коли стає важко, я приходжу до Нього, як до найближчого Друга. Скаржуся, обурююся, плачу… потім мені стає соромно за свої слова, і я прошу вибачення… усе точно так, як і з чоловіком.
Служіння – це взаємодія, яка дає можливість будувати взаємини. Озираючись назад, нам є що згадати. Бувають моменти, коли я кажу Богові: «Саме тоді мені було так важко, і Ти не відвернувся, не залишив мене. Ти допоміг здолати усі труднощі і перетворив сльози на радість. А ось саме тоді я засмутилася, бо усе пішло не так, як запланувала, але Твій варіант виявився кращим. А ось це Ти дав мені не тоді, коли я просила, а дійсно в слушний час. Дякую за те, що з Тобою я можу бути спокійна, бо Ти знаєш, що для мене краще». Взаємини з Богом – це дійсно чудово! Я гадаю, що присвячене служіння – це найкраще, що сталося зі мною.
Бог хоче мати Свою історію взаємин з кожною людиною. Служіння – це не те, що треба тільки Йому, це те, що в першу чергу потрібне нам самим. На жаль «зона комфорту» грає сьогодні величезну роль. Людям все важче і важче вибиратися з неї. Я помітила, що деякі із задоволенням служать, але тільки тоді, коли їм зручно. Наша зона комфорту має бути в служінні. Некомфортно має ставати, коли ми перестаємо служити. Для того, щоб це відбувалося, треба постійно дивитися на своє життя в контексті вічності. Що я візьму з собою на Небеса? Що дійсно має ціну? Можна прожити життя в задоволення, заробити багато грошей, купити безліч квартир і будинків, забезпечити декілька поколінь, але… одного разу з’явитися перед Господом, подивитися Йому в очі, подивитися на пронизані руки і зрозуміти, що прожив життя даремно. Любі, ще є час, ще можна усе змінити, ще можна присвятити себе і стати на шлях служіння. Почніть свою історію взаємин з Богом. Я можу з упевненістю сказати, що ви ніколи не пошкодуєте.
Як присвячення впливає на служіння?
Щороку перед початком навчання, ми проводимо специфічне служіння для учителів недільної школи – «Служіння присвячення». Це особливий момент, коли учителі присвячують себе на конкретний відрізок часу. Вони в молитві обіцяють Богу якісно служити в цей період.
Це дійсно чудово, бо саме присвячення допомагає нам бути вірними і якісно працювати. У «добрий час» служити легко, усе виходить як би саме собою, без особливих зусиль. У «важкі часи», коли приходять труднощі або «навалюється» втома, хочеться усе кинути, бо немає сил. Але ти не можеш «повернути назад»: перестати служити чи робити це менш якісно. Бо був день і година, коли ти пообіцяв не пастору, не служителю, а Самому Господу працювати на належному рівні. Присвячення ставить перед нами високу планку і допомагає дотримуватися її за будь-яких обставин.
Що означає «якісне служіння» і чого чекає від нас Бог?
1 «Про це турбуйся, в цьому перебувай, щоб успіх твій для всіх був очевидний» (1Тим. 4:15).
Бог хоче, щоб ми були старанними тобто «ревними, гарячими, палкими, пристрасними, самовідданими» (словник синонімів).
Щоб віддавалися служінню повністю, тобто «цілком, сповна, без залишку, на (усі) сто відсотків, до кінця, абсолютно, у повну силу, в усій повноті» (словник синонімів).
2 «Старайся представити себе Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2Тим. 2:15).
Бог хоче, щоб ми, Його служителі, були випробуваними, тобто «пройшли випробування, були перевірені, безпечні, надійні, іспитовані, міцні» (словник синонімів).
Щоб були працівниками, яким нічого соромитися, тобто «не мають нічого ганебного, не заслуговують осуду».
Щоб істину передавали правильно, тобто «вірно, точно, безпомилково, чисто, непомилково, неспотворено, коректно, конкретно, грамотно» (словник синонімів).
3 «Отже, кожен повинен розуміти нас як служителів Христових і будівничих таїн Божих. Від будівничих же вимагається, щоб кожний був вірним» (1Кор. 4:1-2).
Ми слуги, яким Великий Бог, Творець неба і землі довірив Свої таємниці і тому має право чекати від нас вірності – тобто «постійності, витримки, незмінності, твердості, чесності, точності, сумлінності, акуратності, відданості, надійності» (словник синонімів).
4 «Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним, але в усьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тіснотах» (2Кор. 6:3-4).
Звісно ж Божий служитель не має бути каменем спотикання тобто «перешкодою, спокусою» (словник синонімів). Інакше, «під ударом» опиняється служіння, Божа справа.
Бог хоче, щоб ми були служителями істинними – тобто «справжніми, непідробними, дійсними, чистокровними, святими» (словник синонімів).
От такі стандарти встановлює Бог для служителів і, присвячуючи себе, ми обіцяємо виконувати їх. Це дуже важливо, бо:
«Хіба не знаєте, що ті, які біжать на змаганні, біжать усі, але один приймає почесті? Так біжіть, щоб досягти. Усі подвижники утримуються від усього: ті для одержання вінця тлінного, а ми – нетлінного. І тому я біжу не так, як на непевне, б’юся не так, щоб тільки бити повітря; але приборкую і поневолюю тіло моє, щоб, проповідуючи іншим, самому не зостатися недостойним» (1Кор. 9:24-27).
Як «бігти», щоб отримати нагороду? За що вона дається?
«Діло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного‚ яке воно є. У кого діло, яке він будував, устоїть, той одержить нагороду. А в кого діло згорить, той зазнає втрати; а втім, сам спасеться, але так, ніби через вогонь» (1Кор. 3:13-15).
Нагорода дається за якість.
«Дяка Богові, Який дав нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа. Отже, браття мої улюблені, будьте тверді, непохитні, завжди збагачуйтесь у ділі Господньому, знаючи, що труд ваш не марний перед Господом» (1Кор. 15:57-58).
«Стояти твердо» можливо лише тоді, коли ти присвятив себе. Присвячення допомагає стати по-справжньому непохитним і повністю віддати себе на служіння. Так, воно вимагає певних зусиль, але це те, чого чекає Господь. Найприємніше, що наші зусилля і старання не марні. Бог бачить, цінує і винагороджує нас за присвячене служіння.
