Добігає кінця 2024-й рік. Рік, чесно кажучи не простий, і є таке передчуття, що 2025-й рік навряд чи буде легшим… чи кращим. І напередодні прийдешнього року, дуже хотілося б запропонувати Вашій увазі стратегію навіть не виживання, а процвітання на 2025-й, і, ясна річ, на наступні роки, бо ця стратегія вкрай дієва. І щоб найкраще проілюструвати, варто навести одну життєву історію в переказі Бруно Ферреро:
Проводи вояка
Під час Першої світової війни на фронт забирали й парубків, яким ледве виповнилося вісімнадцять років. Сцени прощання новобранців з рідними і близькими були невимовно сумними.
На залізничному вокзалі одного великого міста батьки і друзі юрмилися навколо гурту рекрутів, що вже збиралися сідати до вагону. Всі обіймалися, не стримуючи сліз; дехто бачився з рідними востаннє. Один чоловік міцно стискав долоню свого сина, не в силі навіть вимовити слів прощання. У його очах бриніли сльози. Руки тремтіли, не міг здобутися й на слово. Юнак був єдиним його сином, він любив його з усієї душі. То що ж міг йому сказати? Якби змога, то забрав би його звідси просто додому.
Потяг засвистів. Новобранці поспішили до вагонів. Чоловік ще прагнув якось напутити і остерегти свого сина. Притиснув його до грудей, кажучи пошепки:
– Джованні, Джованні мій любий! Вертайся живий, чуєш?
Молоді вояки вже були в потязі, що звільна рушав від станції. Люди на пероні похапцем тиснули їм долоні чи махали рукою на прощання.
Чоловік у розпачі вглядався в обличчя свого Джованні, що кивав йому з вікна вагону. Так хотілося сказати йому ще кілька слів! Потяг їхав. Батько звів руку. І зненацька, протиснувшись крізь юрбу, підбіг до потягу, що прискорював свій рух.
– Джованні, хлопчику мій, – вигукнув він, – будь завжди поблизу генерала!
* * *
Що ж цим хотів повідомити люблячий батько? – Де генерали, туди не долітають ворожі кулі, де генерали – там безпечніше. І добре, що в нас, вірних, є такий «Генерал» – Господь Ісус Христос. Де перебуває Ісус завжди мирно і безпечно, адже Він запевнив: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11:28,29). Звісно, комусь цього може здатися замалим, але що натомість можуть запропонувати ці люди? Чергові побрехеньки, що усе це жахіття закінчиться невдовзі чи якийсь іноземний політик зможе повернути мир в Україну? Якщо хто і зможе повернути мир не лише в Україну, але і у весь світ, так це лише Господь Ісус Христос: бо «людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26).
Допоможе Господь і в питанні фінансів, звісно, якщо ми ними у свою чергу будемо поводитися відповідним чином, адже гроші часто приносять людям лише шкоду, у такому випадку краще не чекати підтримки Господньої. А відносно фінансів хотілося поділитися наступним свідченням християнського публіциста Олександра Ткаченка:
«Зараз у країні знову неспокійно. Але я вже знаю, що вмирати від страху прийдешніх лих я буду лише в одному випадку – якщо гроші будуть моїм богом і захисником, якщо в них буде мій спокій і моє щастя. А значить – знову час вчитися ходити по воді… Більша частина життя вже минула. І скільки б його не залишалося, спокійно і без страху прожити цей час вийде лише в того, хто як би і не зовсім вже тут. Тобто – частково тут, а частково вже десь там, у Житті майбутнього віку».
І хоча ці рядки були написані більше десятиліття тому, проте актуальності вони аж ніяк не втратили, втім, які і обіцяння Христові.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Стратегія процвітання