Після смерті Саула народ одностайно проголосив царем Давида. Новий цар уподобав для себе й своєї сім’ї місто Єрусалим. Коли Давид туди переїхав, Єрусалим набрав направду царського вигляду. Щоправда, на початках Давида відволікали від творення філістимляни й інші войовничі народи. Час-від-часу він був змушений виступати проти них зі своїм військом, але удача не полишала його. Дружній цар Хірам із Тиру, поважаючи Давидову тягу до прекрасного, вирядив своїх найкращих майстрів і будівельників. Вони спорудили палац, якому в ті часи не було рівних.
Поруч з Єрусалимом на горі Сіон Давид наказав поставити позолочений намет для ковчега і священних дарів. Намет створили точно за зразком скинії заповіту. І розмірами і внутрішнім убранством він цілком відповідав тому, що його колись наказав встановити Мойсеєві Бог. Священики освятили новий намет, і тисячі людей взяли участь у святі. Здавалося, свято ніколи не закінчиться.
Пісні та мелодії, дим жертвопринесень і молитви цілими днями линули до неба. Цар Давид і сам був не проти складати величальні пісні та молитви. Він згадав милостиві часи, коли нікому не відомий пастух з Вифлеєму заспівав серед тихих полів свою першу пісню під звуки арфи. Тепер же його пісні виконували хори з тисячі голосів.
