Самуїл мав подати все так, щоб ніхто не запідозрив, що він шукає нового царя. Він наказав своїм слугам: «Візьміть молоду корову й ідіть до Вифлеєму, бо там належить зробити жертвопринесення. Запросіть до жертовної трапези Єссея й усіх його синів!» Так і сталося. Кожен, хто долучився до жертвопринесення, отримав Самуїлове благословення. Але Єссей прийшов лише з сімома синами, оскільки менший, Давид, був, як завжди, у полях зі своєю отарою. Коли Самуїл побачив найстаршого й найвищого сина, він подумав: «Це міг би бути він». Але коли він його благословляв, Бог не подав йому ніякого знаку. Так само сталося й з рештою шістьма. Самуїл запитав Єссея: «Це усі твої сини?» Батько відповів: «Наймолодший пасе овець у полі». Самуїл сказав: «Пошли за ним, накажи привести його сюди. Він теж має брати участь у жертвопринесенні» .
Самуїл подумав: «Це має бути пастух. Який же він на вигляд? Напевно, вищий за всіх». Та коли Давид з’явився, Самуїл відзначив про себе, що він якраз найнижчий серед братів. На поясі в нього була приторочена праща, а в лівій руці – арфа. Його світло-руде волосся вилискувало на сонці, а очі випромінювали розум і красу, бо за все пастуше життя вони випили багато небесної блакиті. Щойно цей міцний кремезний парубок постав перед Самуїлом, той своїм духовним поглядом побачив, що Давид має велику й прекрасну душу. Внутрішній голос «Це він! Помаж його!» Самуїл зробив це в присутності братів, і Боже благословення перейшло на Давида й залишилося з ним. Але юнак ще не знав, що має з ним відбутися. Самуїл теж не знав, яким чином Давид може прийти до влади. Після обряду він рушив до себе додому, у Раму. Знову чекати.
