«Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю» (Лк. 2:1). Цими словами Лука розпочинає свою розповідь про народження Ісуса і пояснює, чому це сталося у Вифлеємі. Перепис населення задля з’ясування суми податку і його підвищення став причиною того, що Йосиф із законною дружиною Марією, яка очікує народження дитини, перебираються із Назарету у Вифлеем. Подія народження Ісуса в місті Давида поміщена в рамках великої світової історії, навіть якщо кесар нічого не знає про те, що ці маленькі люди з його вини у важку годину перебувають в дорозі і так нібито випадково дитя Ісус народжується у провіщеному місці.
Для Луки зв’язок зі світовою історією є важливим. Уперше «вся земля» «ойкумена» охоплена в її цілості. Вперше є царство і уряд, що охоплюють всю землю. Вперше є великий простір миру, де зібрані блага всіх і вони можуть бути поставлені на службу цілого. Лише в цей момент, коли на широкому просторі постає правова і майнова спільнота та універсальна мова уможливила культурній спільноті порозуміння в мисленні і справах, у світ може ввійти універсальна місія спасіння, універсальний носій спасіння: це справді «повнота часу».
Але зв’язок між Ісусом і кесарем Августом є глибшим. Август хотів бути не лише одним із правителів, які були до і будуть після нього. Напис із Прієни, датований 9 роком до Христа, дає нам змогу зрозуміти, як він хотів, щоб його бачили і розуміли. Там наголошується, що день народження кесаря «надав світові цілком іншого вигляду: світ загинув би, якби не у ньому, тепер народженому, засяяло вселенське щастя… Провидіння, яке панує над усім життям, наповнило цього чоловіка для блага людей такими дарами, що послало його нам і прийдешнім поколінням як спасіння (söter)… Народження Бога зродило пов’язані з ним благовісті. Від його народження має розпочатися нове літочислення» (пор.: Stöger. Das Evangelium nach Lukas. – C. 74).
Із такого тексту стає зрозуміло: Августа розглядали не лише як політика, але і як богословську постать, хоча існуючого як у нас поділу політики і релігії, політики і богослов’я в античному світі все ж не існувало. Римський сенат уже в 27 році перед Христом, три роки, як Август зійшов на трон, надав йому титул augustus (по-грецьки sebastos) – «гідний поклоніння».
У написі із Прієни він названий «спасіння, Спаситель (söter)». Цей титул, який в літературі був наданий не тільки Зевсу, але й Епікуру та Асклепію, у грецькому перекладі Старого Завіту належить єдино Богові. І в Августа він також має божественне звучання: кесар призвів до зміни світу, нового часу.
У 4 еклозі Вергілія ми вже подибували надію на новий світ, очікування повернення раю. І якщо у Вергілія, як ми бачили, за цим багато що стоїть, то відчуття августинівської епохи є теж дієвим: «Тепер все мусить змінитися…».
Я хотів би ще особливо акцентувати на самоусвідомленні Августа і його сучасників. «Спасіння» передовсім принесло світові мир. Він сам наказав монументально зобразити це його післанництво як носія миру на усі часи у Вівтарі світу (Ага Pacis Augusti), залишки якого, що ще збереглися і сьогодні, вражаюче очевидно виявляють універсальний мир, що він його на час подарував, дозволив людям легше жити і сподіватися. Маріус Райзер пише з приводу цього, посилаючись на Антоні Влосак: 23 вересня (день народження кесаря), тінь сонячного годинника змістилася десь на 150 м завширшки вздовж прямої лінії рівнодення саме в центр Ага Pacis; така пряма лінія веде від народження цього чоловіка до миру і це демонструє вочевидь, що він є natus ad pacem. Тіло падає від кулі, а куля… є водночас неначе небесною і земною кулею, символом панування над світом, який тепер перебуває у мирі» (Reiser. Wie wahr ist die Weihnachtsgeschichte?– C. 459).
Тут закладено другий аспект Августового самоусвідомлення: універсальність, яку Август сам у своєрідному звіті свого життя і діяльності, так званому наполегливо спорудженому Monumentum Аncyranum, підтвердив конкретними датами.
Отже, ми знову повертаємося до перепису всіх жителів царства, який пов’язує народження Ісуса із Назарету з кесарем Августом. Про це обкладення податком (перепис населення) існує велика суперечка вчених, в деталі якої нам немає потреби тут вникати.
Першу проблему ще справді легко пояснити: перепис відбувся в час царя Ірода Великого, який, проте, помер 4 роки до Христа. Початок нашого літочислення – встановлення дати народження Ісуса – заслуга ченця Діонізія Малого (пом. близько 550), який, очевидно, помилився на кілька років. Історичну дату народження Ісуса слід перенести на кілька років раніше.
Великі суперечки викликають інші дві дати. За Иосифом Флавієм, якому ми передусім завдячуємо нашими знаннями про юдейську історію Ісуса, перепис населення відбувся у 6 році по Христі при наміснику імператора Квірінію і призвів – бо йшлося в кінцевому підсумку про гроші – до повстання Юди Галілеянина (пор.: Ді. 5:37). Крім того, Квіріній лише в цей час служив у сирійсько-юдейському просторі, не раніше. Але ці факти знову ж таки неточні, у всякому разі є непрямі докази того, що Квіріній за дорученням кесаря уже в 9 році до Христа трудився у Сирії. А дослідження деяких вчених, наприклад Алоїза Штигера, в цілому все пояснюють: «перепис населення» за тодішніх обставин був дуже затяжним і тягнувся роками. Окрім того, він складався з двох етапів: спочатку з опису власності земельних ділянок і будинків, а потім – другим заходом – із визначення належних до сплати податків. Найдостовірніше, перший етап відбувся в час народження Ісуса; другий етап, що набагато більше зачіпав інтереси народу, спричиняв повстання (пор.: Stöger. Das Evangelium nach Lukas. – C. 372-373).
Нарешті, закидають ще й таке, що для збору такої інформації не було потреби кожній людині повертатися у рідне місто (пор.: Лк. 2:3). Тим часом, з різних джерел ми знаємо, що зацікавлені особи повинні були з’явитися там, де вони мали земельну власність. З огляду на це, нам слід припустити, що Йосиф із дому Давида мав у Вифлеємі майно і для визначення суми податку повинен був туди іти.
Про багато подробиць можна завжди дискутувати. Дуже важко заглянути у повсякдення настільки віддаленого від нас і складного організму як Римська імперія. Але сутнісний зміст подій, які описує Лука, залишається історично вірогідним: Лука, як він говорить у передмові до Євангелія, вирішив «вивідати про все докладно від початків» (1:3). Це він, очевидно, зробив з допомогою засобів, що були в його розпорядженні. Він все-таки стояв ближче до джерел і подій, аніж це можемо зробити ми, незважаючи на нашу історичну обізнаність.
Повернімося назад до великого взаємозв’язку історичної години, в яку відбулося народження Ісуса. Лука, свідомо вказуючи на кесаря Августа і «всю ойкумену», вибудував водночас історичні і богословські рамки подій, про які йшлося.
Ісус народився в час, який можна точно визначити. На початок публічної діяльності Ісуса Лука ще раз приводить докладне і уважне датування цієї історичної години: 15-ий рік правління кесаря Тиверія; ще названі римські намісники того року, а також тетрархи Галилеї, Ітуреї і Трахонітіди, також Авілени, а до всього ще й первосвященики (пор.: Лк. 3:1-2).
Ісус не народився і не з’явився десь у міфі. Він належить до точно датованого часу і географічно точно означеного простору: універсальне і конкретне збігаються. У Ньому ввійшло у світ Слово, творче начало всіх речей. Вічне Слово стало людиною, а до цього додається контекст місця і часу. До цієї конкретної реальності прив’язана віра, навіть якщо потім через Воскресіння часові і географічні рамки були зруйновані, а вихід Господа у Галилею (пор.: Мт. 28:7. 16 і далі) перейшов у віднайдену далечінь всього людства.
Важливим є ще один елемент. Наказ Августа про накладення податків на всіх жителів імперії привів Йосифа разом із його законною дружиною Марією у Вифлеем, у місто Давида, і таким чином послужив сповненню обітниці пророка Міхея, згідно з якою в цьому місті буде народжений Пастир Ізраїлю (5:1-3). Не знаючи цього, кесар спричиняється до сповнення обітниці. Історія Римської імперії та історія спасіння, яку Бог творив з Ізраїлем, проникають одна в одну. Історія Божої обраності, що досі обмежувалася Ізраїлем, виходить в широчінь світу, світової історії. Бог, Який є Богом Ізраїля і всіх народів, виявляє Себе істинним керманичем усієї історії.
Визначні представники сучасної екзеґези вважають, що повідомлення обидвох євангелістів Матея і Луки, за якими Ісус народився в Вифлеємі, є богословським висловлюванням, а не історичним. Насправді, вважають вони, Ісус міг народитись і в Назареті. Розповідаючи про народження Ісуса у Вифлеємі, історія могла бути переписана по-богословськи згідно з обітницями, щоб таким чином могти вказати на Ісуса як на очікуваного Пастиря Ізраїлю, виходячи з місця народження (пор.: Мт. 5:1-3; Мт. 2:6).
Я не бачу, як цю теорію можна було б обґрунтувати, оскільки про народження Ісуса ми не маємо жодних інших джерел, окрім історій дитинства від Матея і Луки. І обидва, очевидно, користувалися різними переданнями. Вони несуть у собі відбиток різних богословських поглядів, як і їхні історичні відомості є дещо різними.
Матею, очевидно, не було відомо, що як Йосиф, так і Марія спочатку жили у Назареті. Тому Йосиф хоче при поверненні з Єгипту спочатку піти у Вифлеем, і лише звістка, що син Ірода править у Юдеї, спонукує його піти у Галилею. Для Луки, навпаки, з самого початку зрозуміло, що Свята Родина після подій Різдва повернулася у Назарет. Але обидва різні передання погоджуються у тому, що місцем народження Ісуса був Вифлеем. Якщо ми будемо дотримуватися джерел, то стане зрозуміло, що Ісус народився у Вифлеємі, а виріс у Назареті.
