Звістка про те, що Цофнат-Панеах знайшов братів, з блискавичною швидкістю облетіла місто. Сам фараон покликав їх до себе і тішився дивовижному повороту долі. Він дав коней і вози, щоб могли приїхати всі: батько Йосифа-Панеаха, дружини й маленькі діти. Йосиф подарував братам одяг і дав досхочу їжі в дорогу.
Так у зворотний шлях до Ханаану вирушили не кілька верблюдів, а довгий караван. Рувиму, найстаршому братові, незадовго до прибуття в Ханаан спало на думку, а чи не поїхати вперед, щоб підготувати батька до радісної звістки. Коли він наближався до наметів, назустріч йому вибігли обидва його сини. Вони першими впізнали вершника. Потім вийшли дружини і слуги. Рувим мимохідь привітав їх всіх і стрімко попрямував до намету до батька Якова. Почувши шум, батько вийшов йому назустріч, як завжди у своєму темному одязі. Коли батько побачив, що Рувим повернувся сам, він жахнувся. Але старший син з ніжністю узяв його в обійми й сказав: «Батьку, вони всі їдуть, усі! Ми повернули і Симеона, і Веніаміна! Я приїхав раніше, щоб повідомити радісну звістку».
Після цих слів обличчя Якова засяяло. Він звів свій погляд до неба й промовив: «Дякую тобі, Боже!» Через деякий час Рувим залишився в наметі наодинці з батьком Яковом. Він розповів про все, що вони пережили під час своєї подорожі до Єгипту і дізналися від Цофнат-Панеаха. Коли він у своїй розповіді дійшов до трапези з Цофнат-Панеахом, то перейшов на шепіт: «І раптом, батьку, він наказав усім своїм слугам вийти. І заговорив з нами по-єврейськи. Він запитав: «Ви що, не впізнаєте мене? Я – Йосиф, ваш дванадцятий брат. Божа воля привела мене до Єгипту!» При цих словах руки батька звелися до неба, а очі широко розплющилися. Він повільно закрив очі руками. Його пронизав такий спокій, що Рувим злякано подумав: «Зараз відлетить його душа». Але батько широко розвів руки. Очі його сяяли так, ніби вдалині він бачив сходи, спрямовані в небо. І з його уст тихо злетіло: «Йосиф живий! Дякую, Боже! Він живий!»
Рувим з тривогою дивився на батька доти, поки погляд його не став осмисленим. І тут батько несподівано запитав: «А як же Йосиф потрапив до Єгипту? І чому він не повернувся раніше?» Тоді Рувим кинувся до ніг старого батька, обняв його за коліна й заплакав. Коли, нарешті, до Рувима повернувся дар мови, він вимовив: «Батьку, пробач нас! Ми винні перед тобою і Йосифом!» І він розповів про ті нещасливі дні, коли Йосиф був кинутий у колодязь. Розповів, як він, Рувим, уночі блукав у полі, сподіваючись таємно звільнити Йосифа. Як намагався за допомогою мотузки витягнути його з колодязя, не підозрюючи, що брати вже віддали Йосифа в караван. І що караван уже відвіз його до Єгипту.
Рувим повторив слова, сказані Йосифом під час трапези: «Ви продали мене в Єгипет, але на те, щоб так сталося, була Божа воля. Таким чином, мені було дозволено врятувати життя незліченній кількості людей, які інакше померли б з голоду. Голод триває вже два роки і буде тривати ще п’ять років. Бачите, Бог зробив мене другом і найближчим помічником фараона. Ви ж повинні якомога швидше повертатися до батька. Передайте йому привіт від мене і скажіть, хай він з вами, вашими дружинами, дітьми, з усіма своїми людьми йде до мене в Єгипет. Я дам вам землю і житло і даватиму їжу протягом наступних п’яти голодних років».
Коли Рувим закінчив говорити, зовні почулися радісні й гучні вигуки. Зі своїм караваном наближалися інші брати – з зерном і подарунками від Йосифа. Рувим дав зрозуміти їм, що батько Яків усе знає. Кожен з них, вітаючи батька, обняв його коліна і отримав від нього прощення.
Цього ж дня батько Яків уперше за довгий час розлучився з жалобним одягом і одягнув білу ошатну одежу з овечої вовни.
