Минули роки. Спочатку Аврам перетворився на юнака, а потім – на сильного чоловіка. Під машкарою мандрівця прийшов він у місто до царського палацу. За наказом Німрода палац оточили кам’яні ідоли. Народ мав до них молитися. Аврам розмірковував: «Якщо я попрошу, щоб мене пустили до Німрода, мене висміють і проженуть геть. Якщо ж я вергну одного з ідолів, це викличе великий переполох. Мене приведуть до Німрода, і я зможу з ним переговорити».
Якраз у цей час скульптор висікав знаки на камені. Аврам зненацька вихопив у нього молот і відбив голову одному з ідолів. Потім вклав молот йому в кам’яні руки й сказав нажаханим людям, які збіглися на цю оказію: «Якщо він бог – хай ударить мене!» На шум збіглася сторожа.
Вони схопили Аврама і повели до палацу на суд до царя. Німроду доповіли про злодіяння чужака. Він наказав ввести його в тронний зал. Німрод гнівно запитав: «Хто ти такий, що наважився на цей зухвалий вчинок?» Чужинець відповів: «Я Аврам, син Тераха!» Німрод зблід і запитав: «Чому ти підняв руку на моїх богів? Чи при своєму ти розумі?» Аврам уточнив: «Хто твій бог?» Німрод відповідав: «Вогонь мій бог!» Аврам сказав: «Вода гасить вогонь!» Німрод відповідав: «І воді ми поклоняємося». Аврам сказав: «Хмари несуть в собі воду». Німрод заперечив: «І хмарам ми поклоняємося». Аврам сказав: «Вітри розсіюють хмари». Німрод сказав: «І вітрам ми поклоняємося». Аврам сказав: «Земля – дім вітрів!» «І землі ми поклоняємося», – і тут Німрод не витримав і закричав: «Як довго ти маєш намір знущатися з мене, царя? Так, я поклоняюся вогню, і від вогню ти загинеш».
Він наказав слугам кинути Аврама в піч, в якій обпалювали цеглу. Німрод був розлючений і закричав: «До вечора не спускайте очей з печі. Увечері я сам прийду і розвію його попіл за вітром!» Палацова варта зв’язала Авраму руки і повела його за місто, туди, де палали печі для випалювання цегли. У цей час архангел Гавриїл звернувся до небесного воїнства: «Я хочу відправитися на землю і врятувати Аврама. Я буду для нього охолоджувати вогонь».
Тьма народу зібралася, коли слуги Німрода вели в’язня вулицями міста до місця страти. Вони відкрили дверцята печі й кинули туди зв’язаного Аврама. Слуги швидко закрили кришку. Ніхто з тих, хто зібрався навколо печі, не міг бачити, як дивом згоріли пута на руках Аврама. У той же час тіло його було пронизане такий прохолодою, що вогонь не міг заподіяти йому ніякої шкоди. Прохолода утворила навколо Аврама захист, подібний до дзвона, так що жодна волосина не згоріла на Аврамові. Оточений пекучим полум’ям, він опустився на коліна. У молитві він дякував за допомогу і вручав своє серце Божій опіці.
Настав вечір. Німрод прийшов, щоб розвіяти попіл Аврама. Слуги почали відкривати піч. Коли вони повністю підняли кришку, всі побачили диво: Аврам, звільнений від пут, неушкоджений вийшов назовні. У царя Німрода підігнулися коліна. Охоплений страхом, він впав на землю. Народ закричав: «Дивіться на Аврама! Він неушкоджений, він святий!» Тоді все впали перед ним на коліна, а він сказав: «Ніхто з вас не повинен схиляти переді мною коліна! Тільки перед Богом світу цього, що створив усіх нас. Це Він захистив мене від вогню». Безліч людей послухалися Аврама і захотіли чинити так, як він сказав.
Після дивовижного порятунку Аврам попрямував у будинок свого батька. Час від часу Аврам збирав тих, хто хотів його слухати. Їм він передавав свою мудрість. Незабаром його стало оточувати безліч відданих йому людей, яким припали до серця його слова.
