Енош свого часу чув від Сифа про те, як Бог створив людину за допомогою сил земних і вдихнув у неї душу Своїм Божественним подихом. Та потім Енош завів дружбу зі зграєю негідників і став насмішником. Він говорив: «Я також можу створити істоту і вдихнути в неї життя!» Він виліпив з глини боввана з жахливим обличчям, поставив його на вівтар, запалив жертовне вогнище й заходився роздувати полум’я. Тоді злий дух, якого привабило блюзнірське жертвопринесення, увійшов у боввана й здобув владу над Еношем та його друзями. Вони почали служити злому духу і займатися чорною магією. Так помножилася скверна між людей. Розбійники зійшли з лісистих гір і почали вчиняти нові й нові злодіяння. Вони мали довгі ножі, які вони називали мечами і якими залякували та вбивали людей, якщо ті насмілювалися чинити їм опір.
У часи Еноша зло у світі зросло. Багато хто займався чаклунством, щоб нашкодити іншим людям. Подейкують іще, що в ті часи відбулося таке: остаточно скам’яніли гори, виникли пустелі, з душ людських зник образ Божий, а злі духи позбулись останнього страху перед людьми.
Погани на знак того, що вони справдешні друзі Еноша та служителі злих духів, проводили на своїм чолі чорну зубчасту мітку. I, коли на Землі минуло багато часу, виявилося, що жертвопринесення Богові вчиняє лише дрібка віруючих із роду Сифа. Відзвучали пісні Ювала. Не чути стало сопілки та арфи. Небеса стогнали від зіпсованості людей. Янголи журилися, і їхні нарікання зносилися до Бога.
