Допоки Сиф жив серед людей, він укріплював їх словом та світлом. Він навчив людей багатьох мудрих речей із книги Адама. Повсюди тоді горіли жертовні вогнища й люди служили небесним силам. Злих людей було мало. Вони трималися гористих місцевостей і жили полюванням. Вряди-годи вони нападали на мирні оселі й грабували все, що заманеться. У долинах люди будували дедалі більше будинків за прикладом Явала, та все чисельнішими ставали стада домашніх кіз, корів та овець. Під час польових робіт звідусіль лунали веселі пісні, яких навчив селян Ювал. Вони оспівували творіння Боже. У багатьох місцях з’являлися кузні та майстерні, подібні до Тувалкаїнових, де ковалі виготовляли знаряддя для селян та будівничих. Деякі перейняли навіть мистецтво робити музичні інструменти – сопілки, арфи та ріжки. А Сиф став родоначальником священиків, які вчиняли жертвопринесення під час богослужінь.
Коли Сиф досяг похилого віку й зрозумів, що невдовзі помре, він задумався над тим, кого ж йому відвести до священної печери й кому довірити Книгу Життя. Та він не знайшов людини, світло душі якої було би достатньо сильним, щоб витримати світло Чудесної Книги. Тоді він закрив вхід до потаємної печери. Невдовзі він помер, і люди оплакували його. Священики в журбі вчиняли похоронні жертвопринесення. Вони говорили: «Хто ж тепер сповіщатиме нам волю Бога, коли Сиф пішов від нас?»
