Якось Ювал проїжджав лісом, в якому загніздилася зграя розбійників. Ураз він помітив поміж деревами вогник. Наблизившись, він розгледів три постаті біля вогнища. «Е-ге-гей!» – гукнув він. Ті перелякано підскочили й урозсип кинулись у пітьму. Ювал не подумав нічого поганого і посміявся над їхнім переляком. Він присів біля вогню й закричав: «Ідіть сюди, лісові люди! Ми всі помістимося біля цього вогнища!» Проте вони не поверталися, боячись, що Ювал може їх видати. Вони вирішили його вбити. Однак у ту мить, коли вони підкралися до Ювала, той заграв на арфі. У лісовій тиші пролунали такі прекрасні звуки, що негідники забули про свій намір. Вони підійшли до багаття й сіли. Двоє молодших розбійників були глибоко зворушені. Здавалося, світло засяяло в їхніх очах. Сльози котилися по обличчях. Проте старший поміж них, Кенос, міцно стиснув зуби. Злий дух нашіптував йому чорні думки: «Диви, він причарував твоїх поплічників! Розбий його арфу, заткни йому пельку!» Ювал спитав: «Можна тут переночувати?» Кенос зрадливо кивнув йому та відвів його до печери. Він постелив для Ювала ведмежу шкуру і незабаром усі повлягалися спати. Кенос устромив ножа в землю коло себе. Коли Ювал уже засинав, йому з’явився янгол-охоронець і мовив: «Не спи, грай на арфі, допоки всі не позасинають, бо один з них замислив проти тебе недобре!» Тоді Ювал узяв арфу, що лежала поруч, та й почав грати колискову. А коли він побачив, що розбійники поснули, теж ліг. Рано-вранці біля входу до печери защебетали пташки і своїм співом розбудили Ювала. Поки розбійники ще спали, він підвівся й покинув печеру. Коли він ішов лісом, граючи на арфі, лісові пташки перелітали за ним з дерева на дерево і так провели його до краю лісу.
