У вечері, коли Адам з Євою тужили за померлим Авелем, з’явився янгол і мовив: «Замість Авеля народиться у вас ще один син. Він буде таким світлим, як Авель, і таким сильним, як Каїн. Ім’я йому буде Сиф. За ним з’явиться багато інших синів і дочок, тож людей на Землі стане сила-силенна. Та лише в Сифа ввійде душа янгола, яка принесе людям велике світло».
О тій порі, коли народився Сиф, над хижкою Єви кружляли білі голуби. Вона чула спів янголів, які раділи, що один з братів їхніх зійшов на Землю.
Коли Сиф підріс, він займався тим самим, що й Авель, – пас вівці. Він ставив вівтарі та вчиняв жертвопринесення.
Якось, коли Сиф набіжно став навколішки перед жертовним вогнем, повз те місце проходив Каїн. Він відчув вівтарний дим і прокрався крізь зарості. Побачивши на луці благочестивого хлопчика, Каїн подумав спершу, що це юний Авель повернувся до життя. Сиф злякався, помітивши дужого чоловіка, якого ніколи раніше не зустрічав. Каїн спитав: «Хто ти? Чий ти син?» – «Я – Сиф, син Адама». Коли Каїн зрозумів, що перед ним його брат, він кинувся до Сифа, обхопив його руками й поцілував. Він голосно вигукував: «О брате мій, брате мій!» Та зрештою він випустив переляканого Сифа й зник у лісі так само швидко, як і з’явився, бо пролита ним кров Авеля не давала йому спокою.
Минав час. Мати Єва давала життя багатьом дітям, і людей на Землі більшало. Та вони були ще близькі до райських часів. Життя людське тривало багато сотень років. Люди старіли повільно.
Трапилося так, що одного разу янгол Божий привів Адама в печеру. Він показав йому книгу, в якій було 72 світних рядки. У цій книзі була записана вся мудрість світу. Янгол навчив Адама читати світні знаки в книзі. Янгол мовив Адаму: «Перш ніж ти помреш і залишиш Землю, ти маєш передати цю книгу людині, сповненій Божественного духу, щоби мудрість янголів і далі сяяла на Землі». Позаяк Сифу було вже 12 років й Адам бачив, що дитя це Божественне, він узяв його за руку і повів до печери священної книги. «Книгу Життя» було написано не на пергаменті, а світлом по світлу. Коли Сиф зазирнув у неї, він неначе осліп і не міг розібрати знаків, що були написані зоряним письмом. Адам мовив: «Коли я помру, служителем Книги Мудрості станеш ти. Не показуй її жодній людині, інакше нею можуть зловжити для згубного чародійства. Коли постарієш, передай її далі людині, в якої в очах блищить райське світло. Якщо не знайдеться такої людини, то затули вхід до печери до кращих часів».
