Якось, коли Адам стояв біля струмка і роздивлявся рибок, він побачив у воді своє відображення і подумав: «От якби в мене був товариш, мені не було б так самотньо». Тоді Бог-Отець створив для Адама жінку. Вони гуляли по саду руч-об-руч, як брат і сестра, і Адам показував своїй товаришці всі чудеса творіння. Вона раз у раз здивовано вигукувала то «Е!», то «А!», споглядаючи навколо себе таку красу. Тому Адам назвав її Євою. Бог-Отець показав їм дерево посеред саду і сказав: «Ви можете рвати плоди з усіх дерев, та лише не з цього! Тому що це Дерево пізнання».
У ті часи люди їли лише фрукти. Тоді ще не було зими, і на деревах одразу росли і квіти, і плоди. Було повсякчас тепло. Всі звірі були ручними й довірливими. Адам і Єва гладили їх, і звірі їли в них з рук, а птахи клювали розсипані ними зерна і кружляли над їхніми головами. А на заборонене дерево посеред саду Адам і Єва навіть не дивилися.
Янголи, які зробили із променів світла огорожу навколо райського саду, щоби Люцифер не міг туди проникнути, щодня перевіряли надійність захисту. Одного разу Адам з Євою гуляли садом. Вони підійшли близько до краю і почули дивний шум. Один зі злих духів саме намагався пропхнутися крізь огорожу, та в нього нічого не виходило. Злий дух побачив людей і розповів про них Люциферу. З того дня Люцифер почав шукати можливості самому добутися до райського саду.
Коли Адам і Єва їли плоди з Дерева життя, вони почувалися відновленими та сповненими нових сил і чули цієї хвилі небесну музику. Інколи вони сідали на коня чи оленя і скакали до чотирьох великих ручаїв. Там вони занурювали ноги у воду, а рибки тулилися до їхніх ніг і вимальовували срібні дуги. Метелики сідали їм на руки й на плечі, а часом навіть на голову, і тоді здавалося, що в Адама та Єви на волоссі вінки з квітів.
