Уявіть собі, що ви на декілька митей сталі людиною, необмеженою в можливостях. Що б ви надбали для себе? Чого вам бракує для щастя?
Звичайно, кожен з нас уявить щось своє. Хтось не уявляє собі життя без машини. Другий, навпаки, бажає жити на природі, далеко від усіляких машин.
Надбання зовсім не обов’язково має бути матеріальним, щоб ощасливити нас. Можливо, це якийсь соціальний статус, наукове звання, наприклад. Це може бути довгождана відпустка або, навпаки, бажана робота.
Словом, це таке надбання, яке зробить нас задоволеними життям. Але от парадокс, ми бачимо, що одні люди задоволені попри все, а другі постійно невдоволені. Цей парадокс найглибше виражений у словах апостола Павла: «Велике надбання – бути побожним і задоволеним. Бо ми нічого не принесли у світ: явно, що нічого не можемо і винести з нього. Маючи їжу й одяг, будьмо задоволені тим» (1Тим. 6:6-8).
Більшість людей гадають, що треба щось надбати для того, щоб бути задоволеним. Павло перевертає усе з ніг на голову (так здається людям світу цього). Велике надбання в тому, щоб бути задоволеним. Що порівняється з цією величчю? Його не виміряти матеріальними цінностями. Велич бочки Діогена, велич акрид і дикого меду Іоанна Хрестителя… У цьому і суть. Ми прагнемо набути достаток за допомогою матеріальних благ, але достаток вартує дорожче. Це дійсно велике надбання.
Проте в словах Павла є промінь надії. Якщо він називає достаток великим надбанням, значить, цю здатність можна здобути. Павло щедро ділиться з нами власним досвідом:
«…я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити і в злиднях, вмію жити і в достатку; вчився всього і в усьому, насичуватись і терпіти голод, бути і в достатку, і в нестатках. Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:11-13).
Отже, достатку можна навчитися. Втім, сам термін «навчання» припускає, що процес цей не швидкий, що можливі помилки. До речі, найпоширеніші помилки варто розглянути прямо тут. Є люди, які ніколи не будуть задоволені. Розбір чужих помилок може врятувати від власних (якщо ми зуміємо уникнути помилки піднесення над іншими).
Квапливий не буде задоволений
Коли людина вічно поспішає, вона перестає помічати світ навколо себе. Життя змащується в кольорове місиво, як пейзаж за вікном швидкісного потягу. Гурмани не п’ють вино відразу за один прийом. Але ж і миті життя теж гідні вдумливої, неспішної дегустації. Уявіть собі людину, яка є багатократним переможцем на конкурсі зі швидкісного поїдання сосисок (є в Європі такі конкурси). Звичка – друга натура. Відвідавши дорогий ресторан, ця людина замовляє найвишуканішу страву, але коли вона опиняється перед нею, то заковтує шедевр кулінарної майстерності за кілька митей. Ні смаку, ні задоволення від страви вона відчути не устигає.
Так живе багато хто з нас. Ми поспішно спілкуємося, поспішно дружимо, поспішно молимося Богові. Ми покоління швидкорозчинної кави, позбавленої справжнього смаку і аромату. Який вже тут достаток. Ми настільки квапимося жити, що не устигаємо жити.
Той, хто загруз у турботах світу цього, не буде задоволений
У книзі Екклезіастовій є чудові рядки: «І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які робляться під сонцем; тому що все – суєта і томління духу!» (Еккл. 2:17). Такий підсумок довгого дослідження, яке Екклезіаст здійснював з метою зрозуміти, що є благо для людини і що принесе їй істинний достаток. Томління духу, гонитва за вітром – доля тих, хто бажає набути щастя в тлінному. Цінності цього світу скороминущі, і пов’язувати з ними достаток свого серця просто нерозсудливо.
«Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:19-21). Де ж наші серця?
Жадібний не буде задоволений
У Притчах є чудовий уривок з цього приводу: «У ненаситності дві дочки: “давай, давай!” Ось три невситимих, і чотири, які не скажуть: “достатньо!” Пекло й утроба безплідна, земля, що не насичується водою, і вогонь, що не говорить: “досить!”» (Прит.30:15,16). Жадібна людина не скаже «досить!» і буде приречена на вічне невдоволення. Істинне задоволення доступне лише тим, хто кладе задоволенням межу. Ненажера ніколи не зможе відчути величі звичайного кусня хліба. Чим більше людина прагне мати блага світу, тим менше вона має хоч би щось.
Заздрісний не буде задоволений
Близька до жадності вада – заздрість. У заздрісного безліч приводів отруїти собі життя. Щастя інших позбавляє його щастя, якщо він хоч у чомусь убачає своє відставання. Звісно, є вульгарна прямолінійна заздрість, що є порушенням десятої заповіді. Але заздрість може приймати і витонченіші форми. Згадаємо притчу про працівників на винограднику.
«…І ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію. Ті ж, які прийшли першими, гадали, що вони одержать більше, але й вони одержали по динарію. І, одержавши, стали дорікати господареві і говорили: ці останні попрацювали одну годину, і ти зрівняв їх з нами, що перетерпіли денний тягар і спеку. Він же сказав у відповідь одному з них: друже, я не скривдив тебе; чи не за динарій ти домовився зі мною? Візьми своє та йди. Я ж хочу і цьому останньому дати те ж, що і тобі. Хіба я не вільний по-своєму робити те, що хочу? Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий?» (Мф. 20:9-15).
Здавалося б, працівники повинні радіти тому, що отримали гідну плату за свою працю. Але іншим дісталося те ж саме легше… Як вже тут бути задоволеним?
Невдячний не буде задоволений
Ймовірно, найяскравіший приклад невдоволених людей ми знаходимо в книзі Вихід і книзі Числа. Ось один з таких уривків: «І ремствував народ на Мойсея, говорячи: що нам пити?» (Вих. 15:24). Відразу після позбавлення від руки єгиптян євреї проявляють невдоволення якістю цього позбавлення. Вони не бачили дарів Господніх, але бачили незручності і труднощі. Дивним чином здатність отримувати задоволення від життя пов’язана із здатністю переживати почуття вдячності. Навчитися бути задоволеними – означає навчитися цінувати те добре, що дароване нам. Кажуть, що «будь ласка» – чарівне слово. Це слово преображає тих, до кого ми звертаємося. Але слово «дякую» не менш чарівне, адже воно преображає нас самих.
«Фарисей» не буде задоволений
Фарисей взагалі не задоволений цим світом. Для нього світ – лише джерело спокус і пристрастей. Сильний у вірі, споглядаючи красу світу, вдихаючи аромат, відчуваючи смак, відчуваючи і вслухуючись, знаходить привід подякувати Творцю. Немічний у вірі тут же виявляє тільки спокусу до ідолопоклонства.
Павло в Посланні до Тита писав: «Для чистих усе чисте; а для осквернених і невірних немає нічого чистого, але осквернені і розум їхній‚ і совість» (Тит.1:15).
Замість того щоб відкинути гріх, законник відкидає світ, створений Богом. Це помилкова духовність, що позбавляє людину здатності радіти життю.
Павло описує людей, які піддалися цьому зваблюванню, як «лжесловесників, спалених у совісті своїй, що забороняють одружуватися і вживати в їжу те, що Бог сотворив, аби вірні і ті, що пізнали істину, споживали з подякою. Бо всяке творіння Боже добре, і ніщо не погане, коли приймається з подякою, бо освячується словом Божим і молитвою» (1Тим. 4:2-5).
Язичник приймає світ, забуваючи про вдячність Богу. Фарисей відкидає світ, не відчуваючи за нього вдячності Богу. Світ гріховний, у задоволенні спокуса і погибель… Лише християнин відкриває дивну таємницю: вдячність Богу освячує світ, що оточує нас. Творіння Боже стає благим і приносить нам задоволення, коли ми дякуємо Творцеві.
Підводячи підсумок, слід зауважити, що задоволеність, в якомусь сенсі, – життєва позиція, моральний вибір. Але чи не буде вона перешкодою для зростання і розвитку? Якщо людина усім задоволена, то навіщо їй домагатися чогось кращого? Звісно, жити за принципом «і так зійде» – невірно. Дещо ми можемо зрозуміти із Павлових слів, звернених до рабів: «Чи рабом ти був покликаний, не турбуйся, але якщо і можеш стати вільним, то скористайся кращим» (1Кор.7:21).
Можливо, сьогодні у вас є тільки хліб, а в майбутньому маячить перспектива хліба з маслом. Хіба це привід відкладати радість про хліб, чекаючи масла? Звичайно, безглуздо знаходити задоволення в безладі і неулаштуванні, якщо їх можна виправити. Мова не про це. Просто дуже часто єдине, що ми маємо виправити, міститься в нас усередині.
Велике надбання бути благочестивим і задоволеним. Ми побачили в тексті цього нарису, що достатку не набути в матеріальних цінностях. Ціна вища, незмірно вища. Цю ціну може заплатити тільки убогий духом.
