«О sancta sіmplіcіtas!» (лат., «О свята простота!») – вираз, що належить Яну Гусу. Він вимовив ці слова, знаходячись на кострищі, коли побачив стареньку, що підкинула в’язку хмизу у вогонь. Вона явно не розуміла, що відбувається, і вирішила посприяти страті єретика. Звісно, цей вираз наповнений гіркою іронією, адже завдяки подібній простоті і горять кострища. Простота поставляє паливо для злочинів, які кояться у світі. «Голосуй серцем» – закликають демагоги простаків. І ось завдяки простакам до влади приходить черговий нечестивець. Простаки взагалі дуже потрібні владі.
Люди нерідко щиро роблять дурниці, а потім гадають, що щирість вибачає дурість… Про таку простоту кажуть, що вона гірша за злодійство.
У церкві такої простоти хоч греблю гати. Кожен християнин, напевно, може згадати епізоди, коли він діяв у «святій простоті». Вона супроводжує наші перші кроки у вірі (а іноді і всі наші мандри).
Ми благовістили «в простоті», через що наші невіруючі друзі дуже скоро стали нас уникати. Ми здійснювали «справи віри», кидаючи навчання або роботу, нехтуючи стосунками з близькими і т. ін. Ми «в простоті» тлумачили Біблію, приходячи іноді до дивних висновків. Один юнак кинув палити, прочитавши уривок з книги пророка Ісаї (Іс. 1:13). Були і менш творчі «одкровення».
За багато що, здійснене в простоті, тепер соромно. Проте є і те, що викликає в нас тугу за минулим. Була в нашій простоті відчайдушність, ентузіазм, безстрашність. Чим більш «грамотними» ми ставали, тим менше в нас було ревнощів за Богом…
Апостол Павло писав про ізраїльтян, що вони «мають ревність Божу, та не за розумом» (Рим. 10:2). У нашому випадку нерідко усе навпаки. Міркувань багато, досвід чималий, а от ревнощів жодних.
Невже простота і пасіонарність віри нерозривно пов’язані? Невже, подібно до рідини в сполучених сосудах, підвищення рівня досвідченості припускає зниження бажання щось робити? А якщо так, то чи не краще повернутися до простоти?
Що ж таке простота? Чи треба її таврувати як ваду чи оспівувати як чесноту?
Спершу варто звернутися до аналізу терміну «простота». У нас його використовують для опису найрізноманітніших явищ. Їх можна умовно розбити на декілька груп.
«Простота» у сфері тілесного
Тут можна виділити опозиції «проста їжа – делікатеси», «простий одяг – стильний костюм». Під простотою в даному випадку мається на увазі скромність, помірність, невибагливість. Нічого більше за найнеобхідніше.
«Простота» в соціальній сфері
У даному випадку термін вказує на соціальну стратифікацію суспільства і владні стосунки. Можна виділити опозицію «простий народ – знать». Тут «простота» – це відсутність влади, привілеїв і т. ін.
«Простота» в міжособових стосунках
Виділимо опозицію «простота – пихатість». Ми говоримо, що людина поводиться просто в спілкуванні, маючи на увазі, що вона скромна. Вона не вимагає дотримання «складного» ритуалу стосунків. Іншими словами, це простота стосовно себе.
Якщо «простота» спрямована на інших, виникає інша опозиція. Ми протиставляємо подібній простоті вихованість і чуйність. Наприклад, про людину, яка ігнорує правила взаємин, ми можемо сказати: «Проста, як три копійки».
«Простота» в інтелектуальній сфері
Тут можна виділити опозиції «простота – вченість», «простота – хитрість». У даному контексті під простотою мається на увазі дурість, недалекість або відсутність досвіду, освіченості. Згадаємо вираз «ми люди прості, неписьменні». Очевидно, Ян Гус зіткнувся саме з цим типом простоти.
«Простота» в духовній сфері
Що є духовна простота, або, як частіше її називають, «простота серця»? Швидше за все, основною опозицією в даному випадку буде «простота – награність» або «простота – нещирість». Духовна простота припускає відсутність поганих помислів, лукавства, лицемірства.
* * *
З нашого короткого огляду вже видно, що одна простота сильно відрізняється від іншої простоти. Проблема «простоти» в християнському житті – її відсутності або надлишку – має розглядатися з урахуванням багатогранності цього поняття.
Чи можна вичленувати зі Св. Писання вчення про простоту? Чи досить освітлене там це поняття? Слово «простота» трапляється не так вже часто, і спектр його застосування значно вужчий, ніж у нашому побуті. Цікаво, що це позначилося і на синодальному перекладі. Так, наприклад, у 3Цар.14:7 говориться про «простий народ» (простота в соціальному вимірі), проте в оригіналі про простоту мови немає. Ще одне місце – Прит. 12:9. Знову ж таки в оригіналі слово «простота» не використане.
Схоже, слово «простота» застосовується в Біблії для опису виключно душевних властивостей людини і не вживається при описі способу життя або соціального становища.
Але яку оцінку отримує саме це явище? Хороша або погана душевна простота? Такі уривки, як Пс. 18:8; Пс. 118:130; Пр. 1:4, схоже, говорять про те, що простота – це небажана риса. Простакові бракує мудрості, розуму, тямущості.
Вивчення Біблії має позбавити нас від подібної простоти.
Іноді пошук простоти пояснюється небажанням відповідати на складні питання, втечею від дійсності і навіть свого роду «інтелектуальним боягузтвом». Зрозуміло, така «простота» має бути чужа вірним. Тут доречно навести цитату з книги К.С. Льюїса з характерною назвою «Просто християнство»:
«Шукати просту релігію – безглуздо. Врешті-решт, реальних речей, які були б простими, немає. Іноді вони виглядають простими – наприклад, стіл, за яким я сиджу; але запитайте ученого, з чого цей стіл зроблений, – про усі ці атоми, про світлові хвилі, які відбиваються від них і ударяють у моє око, впливаючи на мій оптичний нерв, і як це впливає на мій мозок. Тоді ви побачите, що процес, який ми описуємо двома словами, – «бачити стіл», являє із себе сплетення таємничих і складних явищ, складних настільки, що ви навряд чи колись зможете проникнути в них до кінця. Коли дитина вимовляє молитву, це виглядає дуже просто. Якщо вас це цілком задовольняє і ви готові поставити на цьому крапку, – чудово. Проте, якщо ви не можете на цьому зупинитися – а сучасний світ зазвичай ні на чому і ні перед чим не зупиняється так легко, – якщо ви бажаєте продовжити і запитуєте, що ж відбувається насправді, приготуйтеся до труднощів. Якщо ми шукаємо чогось більшого, ніж вкрай просте, безглуздо скаржитися, що «більше» – не просто».
Можна було б на цьому зупинитися, але Писання говорить про простоту також у позитивному ключі. Апостол Павло пише до коринф’ян; «Але боюсь, щоб, як змій хитрістю обманув Єву, так і ваші уми щоб не пошкодились, ухилившись від простоти у Христі» (2Кор.11:3). Тут апостол явно оцінює простоту як щось позитивне.
Ухилятися від простоти або шукати її? «Простота в Христі» з’являється перед нами як парадокс, оскільки уся складність всесвіту вміщується в ній. Іншими словами, простота – це зовсім не те ж саме, що примітивність. Сергій Аверінцев пише про «простоту» псалмів: «Слова, за яких ніщо не може бути простіше, – і ніщо не може бути більш неочікуване. До простоти яких потрібно докопуватися, риючи глибше і глибше». Це висловлювання справедливе відносно будь-якого «простого» біблійного уривка.
Ми вже переконалися, що термін «простота» в Писанні двоякий. Найяскравіший приклад «суперечності» простоти ми бачимо в одному з послань апостола Павла:
«…бо такі люди служать не Господеві нашому Ісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. Ваша покірність вірі усім відома; тому я радію за вас: тільки бажаю, щоб ви були мудрі у доброму і прості у злому» (Рим.16:18,19).
Отже, для простодушних велика небезпека зваблювання. Простодушність, наївність можуть викликати розчулення, але це зовсім не характеристики християнської чесноти. «Простота в злі» має урівноважуватися «мудрістю в добрі».
Кальвін у своїх коментарях до цього уривка пише: «Проте оскільки часто буває так, що людина падає через свою простоту, я хочу, щоб до зла ви були прості і ненавчені, а на добро – тобто всякий раз, коли буде треба зберігати цнотливість, – були ви мудрими з мудрих. Тут ми бачимо, як вихваляється простота в християнах, щоб не претендували на неї ті, хто сьогодні вищою чеснотою вважає безглузде невідання слова Божого».
У другому посланні апостол Павло пише: «Браття! Не будьте дітьми розумом: на зле будьте, як діти, а розумом будьте повнолітні» (1Кор.14:20).
Знову ми бачимо заклик поєднувати обидві риси – мудрість і простоту. Нарешті, Сам Христос каже Своїм учням: «Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10:16).
Як таке можливе? Більшість християн справляються тільки з однією частиною завдання. Чи простота, чи мудрість. Проте такий розподіл навряд чи вірний.
Протиріччя, з яким ми стикаємося, пов’язане з помилковим протиставленням простоти і мудрості. Ми вже з’ясували, що одна простота сильно відрізняється від іншої простоти. Зрозуміло, простота може виступати як антитеза мудрості, якщо йдеться про простоту в інтелектуальній сфері. Проте є ще і «простота серця» (Діян. 2:46). Очевидно, що Біблія вітає простоту серця, але не вітає простоту розуму.
Немовля, дурень і мудра людина – кожен з них по-своєму простий. Немовля просте, бо ще нічого не знає. Можливо, це саме та простота, яка відрізняла наші перші кроки у вірі. Дурень виявляє усім свою «святу простоту», оскільки вважає себе таким, що знає будь-що. Простота мудреця в тому, що він знає про своє незнання.
Більшість з нас втратила дитячу простоту, але ще не набула простоти мудреців. Чим далі ми рухаємося, тим складнішим і заплутанішим здається нам християнське життя. Що ж, це необхідний етап у переході від «святої простоти» до простоти святості.
В якомусь сенсі ми набуваємо простоти тоді, коли відмовляємося від усього непотрібного. Наприклад, просте життя – це життя, в якому немає надмірностей розкоші. Те ж саме справедливе і для духовної реальності. Простота – це уміння відрізняти головне від другорядного. Але для цього і потрібна мудрість! Мудрість, що сходить звище.
Коли Бог просвічує наші серця, ми бачимо істинні цінності. Ми бачимо, що важливо, а що ні. Що є коштовністю, а що мішурою; де зерна, а де куколі. Саме в цей момент ми набуваємо здатності жити в простоті.
