У книзі «Кроки благодаті» її автор Стівен Гібсон, ділиться от такими думками: «Іноді можна почути такі міркування: «Якщо вічне життя насправді вічне, то його втратити неможливо». «Якщо ми спасенні по благодаті, а не за справами своїми, тоді ми точно не можемо втратити спасіння через те, що робимо». «Блудний син все одно був сином свого батька, навіть коли бунтував проти нього». «Оскільки Господь дає спасіння, як безвідплатний дар, то Він ніколи не забере його назад»».
Насправді в таких міркуваннях немає, на жаль, нічого нового: так продовжує жити багато людей, вважаючи, що Господь їм і так зобов’язаний… Звучить дійсно по-блюзнірські, і подібне ставлення до Бога матиме дуже сумні наслідки для цих людей попри те, що вони вважають, що з ними не станеться нічого поганого. Втім, Біблія стосовно цього має зовсім іншу думку: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7), – хоча такі люди вважають, що вони насправді не роблять нічого поганого. Доброго вони зазвичай теж нічого не роблять…
Але це так, невеликій відступ, а краще спробуємо розглянути більш уважно наведені паном Гібсоном міркування, щоб мати аргументи, коли в черговий раз доведеться почути подібне від вкрай самовпевнених людей. А таких хвальків у дійсності є дуже багато. Отже, приступимо:
- «Якщо вічне життя насправді вічне, то його втратити неможливо» – окрім вічного життя є вічна смерть в озері вогненному, і його теж втратити неможливо. Між іншим, багато таких хвальків навіть не вірять в існування пекла, так що така заява декого може втихомирити. Принаймні, на певний час.
- «Якщо ми спасенні по благодаті, а не за справами своїми, тоді ми точно не можемо втратити спасіння через те, що робимо», – спасаємося ми дійсно по благодаті, а от до пекла люди потрапляють через справи свої. Іуда Іскаріот, між іншим, взагалі був апостолом Христовим, що зовсім не завадило йому закінчити власне життя дуже ганебно. І це не якийсь окремий випадок-виключення.
- «Блудний син все одно був сином свого батька, навіть коли бунтував проти нього», – коли він сидів біля корита, це синівство не допомогло йому наїстися свинячого їдла. Лише розкаяння (чи все ж таки скрутне становище?) спонукало його пригадати це синівство. Так само в пеклі вічно мучитимуться люди створені за образом і подобою Божими, от тільки ці люди відкинули Божу пропозицію приєднатися до кола викуплених Божих дітей.
- «Оскільки Господь дає спасіння, як безвідплатний дар, то Він ніколи не забере його назад», – Господь не забере, от лише люди з таким ставленням цим даром не зможуть скористатися, «бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1Пет. 5:5).
Але щоб збагнути такі міркування, треба мати страх Божий, який, як відомо, є «початком мудрості» (Пр. 1:7), а люди з такими поглядами на життя цього благословенного страху не мають, тому і зрозуміти навряд чи зможуть. І тут виникає цілком логічне запитання: тоді навіщо такі міркування? А навели їх для того, щоб ви не мали надто багато ілюзій, коли почуєте щось подібне з вуст чергового хвалька і у свою чергу будете намагатись переконати в хибності (і небезпечності) цих поглядів. Людям, які позбавили себе страху Божого, загалом байдуже до речей духовних.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Коли немає страху Божого…