«Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками. Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним» (Мф. 4:18-20), – але відразу треба уточнити, що це Христове покликання не було разовою, чимось унікальною акцією, варто лише пригадати Христові слова: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас…» (Мф. 11:28). Зауважте, всі, а не якась окрема каста людей, як багато хто хоче саме цього: «приватизувати» і заразом «монополізувати» стосунки з Богом, ставши тим самим посередником між людьми і Ним. Натомість Господь зі Свого боку не висуває до людей жодних умов, все вже зробив Спаситель, ставши таким посередником: «Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом і людьми, чоловік Христос Ісус» (1Тим. 2:5).
Хоча ні, все ж таки умова в Спасителя є і це скруха сердешна. Пам’ятаєте, слова з відомого Давидового псалма: «Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50:19)? От це і є, власне, єдиною Божою умовою правильних стосунків з Ним: тобто коли стосунки з Богом приносять користь людині, а не шкодять їй. – Так, саме так, стосунки з Богом можуть нашкодити людині, якщо вона не матиме до Нього шанобливого ставлення і не розумітиме, в якому жалюгідному становищі вона насправді перебуває. І якщо відносно першого пункту в більшості людей особливих питань не виникає (хто Бога не боїться, взагалі про це не думає і цим не переймається), то от стосовно другого пункту в багатьох людей виникають складнощі, адже мало хто вважає себе насправді поганою людиною.
Ясна річ, Біблія з цього приводу має протилежно іншу думку: «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване…» (Єр. 17:9), – але багатьох людей це твердження, м’яко кажучи, обходить стороною, для них куди приємніше вважати себе, принаймні, не гірше за інших. А гірших за себе завжди легко розшукати… Куди легше, ніж визнати перед Богом свою персональну недосконалість. І це лише для початку, вже не кажучи про сприймання істини, що без Бога ми взагалі не здатні для чогось доброго… (див. Ін. 15:5). І от саме таких людей, які зрозуміли свою зіпсутість (хоча б почасти) і кличе до Себе Господь, як це свого часу сталося із галилейськими рибалками Симоном, Андрієм, Яковом та Іваном.
Усі звикли сприймати цих людей «титанами віри» і «друзями Божими», але на момент свого покликання вони були лише звичайнісінькими рибалками, які нічим не відрізнялися від інших людей, що жили на березі Галилейського озера. Хоча ні, вони вважали себе грішними людьми, які нічим не могли заслужити розташування Господнє (див. Лк. 5:8). І от саме цей фактор і став умовою Божого покликання, воістину «хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 14:11)! Але то Христові апостоли, а що ж ми? Але вся річ у тім, що все залежить саме від нас, адже «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8) і принципи, які Він застосовував у покликанні, залишилися тими самими: хочете стати Його послідовником – упокортесь, не вважайте себе самодостатньою людиною, яка «не гірша за інших», не обманюйте себе. І якщо полишите подібні ілюзії, поринете в Біблію, Боже слово, Бог неодмінно покличе вас. Навіть не сумнівайтесь.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Як стати послідовником Христовим?