- «Але бачимо Ісуса… Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх». Євреїв 2:9
- «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я». Филип’ян 2:7-9
- «Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!» Об’явлення 5:12
У ніч, напередодні Своєї смерті, знаючи, що Його чекає, Ісус молився: «І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав» (Івана 17:5). І це сталося: Він був «увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх» (Євреїв 2:9). Його слава була нагородою за Його страждання. Він «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті… Тому й Бог повищив Його» (Филип’ян 2:8-9). Саме через те, що Він був заколений, Агнець є «достойний … прийняти… честь і славу» (Об’явлення 5:12). Страждання Ісуса Христа не просто передували увінчанню славою; це була ціна, а корона була нагородою. Щоб мати її, Він помер.
Саме на цьому моменті спотикається багато людей. Вони кажуть: «Хіба це любов? Як Ісус міг мати бажання дати нам радість, коли Його мотивацією було отримання слави? Відколи це марнославство є чеснотою?» Хороше запитання, і на нього є чудова біблійна відповідь.
Відповідь полягає в розумінні того, що таке справжня любов. Більшість з нас виростали з думкою, що якщо нам догоджають, нас пестять, значить нас люблять. Увесь наш світ побудований саме на такому припущенні. Якщо я тебе люблю, значить мушу догоджати. Я допомагаю тобі почуватися важливим. Так ніби сенс радості полягає в самозакоханому споглядання на самого себе.
Але чи не нам знати краще? Ще до того, як ми звернулись до Біблії і стали віруючими, ми знали, що це не так. Нашими найщасливішими моментами були не моменти самозакоханості, а моменти, коли ми забували про себе. Бували миті, коли ми стояли біля Великого Каньйону чи біля підніжжя гори Кіліманджаро, чи милувались величним заходом сонця над Сахарою, і на короткий момент часу переповнювались справжнім відчуттям дива. Ось для чого ми були створені. Рай не буде коридором, завішеним дзеркалами. Це буде показ могутності і величі. І він буде нашим.
Якщо це так, і якщо Христос є найвеличнішою реальністю у всесвіті, тоді якою повинна бути Його любов? Звичайно, не тією, яка няньчиться з нами і догоджає нам. Це не принесло б задоволення нашим душам. Ми були створені для чогось значно більшого. Якщо ми маємо бути непомірно щасливими, значить нам судилось бачити і насолоджуватися найславнішою особистістю усіх часів, Самим Ісусом Христом. А це значить, що для того, щоб любити нас, Ісус повинен був досягти повноти Свої слави і віддати її нам для нашої насолоди. Ось чому Він молився в ніч напередодні Своєї смерті: «Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою» (Івана 17:24). Це була справжня любов. «Я покажу їм Мою славу». Коли Ісус помер, щоб набути повноту Своєї слави, Він помер заради нашої радості. Любов – це труд. Якою б не була його ціна, вона приводить людей до того, що принесе їм найбільше задоволення, а саме, до Ісуса Христа. Ось як любить Ісус.
