- «Він … зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши». Ефесян 2:14-16
Підозри, упередження і принизливе ставлення поміж євреями і гелленами (неєвреями) в Новозавітні часи були такими ж серйозними, як расова, етнічна і національна ворожість у наші дні. Один з прикладів тогочасного антагонізму стався в Антіохії між Кифою (якого частіше називають Петром) і Павлом. Павло розповідає наступну історію: «Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячись обрізаних» (Галатів 2:11-12).
Петро жив у свободі Ісуса Христа. Незважаючи на той факт, що він був християнином-євреєм, він споживав їжу з християнами-неєвреями. Розмежувальна стіна впала. Ворожість між ними була подолана. Христос помер, щоб досягти цього. Але в Антіохію прийшли дехто з консервативних євреїв. Кифа запанікував. Він побоявся їхньої критики. Тому він став сторонитися і уникати стосунків з гелленами. Апостол Павло бачив, як це відбувалось. Що йому було робити? Не втручатися? Зберегти мир між приїжджими консервативними віруючими і більш вільними християнами-юдеями в Антіохії? Ключ до поведінки Павла ми знаходимо в наступних словах: «Я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою» (Галатів 2:14). Це дуже важливий вислів. Расова і етнічна ізоляція – це євангельська проблема! Страх Кифи і відсторонення від спілкування з віруючими через етнічну приналежність відповідало тому, про що Павло сказав «не йдуть вони рівно за євангельською правдою». Христос помер, аби розвалити цю стіну. А Кифа знову її відбудовував.
Тому Павло таки втрутився, він не підтримував миру, який заперечував Євангелію. Він публічно виступив проти Кифи: «Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?» (Галатів 2:14). Інакше кажучи, відсторонення Кифи від спілкування з неєврейськими християнами сповіщало їм наступне: «Ви повинні стати як юдеї, щоб бути повністю прийнятими». А це було саме тим, що Христос хотів скасувати Своєю смертю.
Ісус помер, щоб дати народам абсолютно новий спосіб примирення. Звичаї і расова приналежність не повинні бути основою для радісного спілкування. Ця основа – Христос. Він до кінця виконав закон. Всі його аспекти, які розмежовували людей, припинились у Ньому, хіба що окрім одного: окрім Євангелії Ісуса Христа. Неможливо надовго об’єднати різні народи і нації, кажучи, що всі віросповідання можуть співіснувати як однаково рівні. Ісус Христос є Сином Божим. Бог послав Його у світ, як один і єдиний шлях спасіння грішників і вічного примирення між расами. Якщо ми це відкидаємо, то тим самим підриваємо саму основу вічної надії і вічної єдності між людьми. Своєю смертю на хресті Ісус досяг дечого космічного, а не обмеженого і вузького. Бог і людина були примирені. Тільки тоді, коли різні раси знайдуть і насолоджуватимуться цим примиренням, вони зможуть любити і радіти один одним навіки. Подолавши наше відчуження з Богом, Христос подолав нетерпимість між расами.
