«Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом» (Рим. 13:1), – от лише владу, яка кориться Богу, можна по-справжньому вважати владою від Бога, в іншому випадку, це буде лише захопленням, узурпацією влади, чого, на жаль, було більш, ніж достатньо в людській історії. Але нині хотілося пригадати два біблійні приклади, коли Божий пророк і сам Бог, Господь Ісус Христос, висували претензії на Божу владу.
Розпочнемо з Божого пророка, Іллі, коли він сперечався із жерцями вааловими, і от чим закінчилася суперечка, в якій Ілля переміг: «І зійшов вогонь Господній і пожер всепалення, і дрова, і камені, і порох, і поглинув воду, що у рові. Побачивши це, весь народ упав на лице своє і сказав: Господь є Бог, Господь є Бог! І сказав їм Ілля: схопіть пророків Ваалових, щоб жоден з них не сховався. І схопили їх, і відвів їх Ілля до потоку Киссону і заколов їх там» (1Царів 18:38-40). Так, у ті часи віротерпимість не була у фаворі, втім, з Іллею поганські жерці за можливістю повелися б подібним чином.
Але самому пророку не довелося довго спочивати на лаврах: «І переповів (цар) Ахав (своїй дружині) Ієзавелі все, що зробив Ілля, і те, що він убив усіх пророків мечем. І послала Ієзавель посланця до Іллі сказати: нехай те і те зроблять мені боги, і ще більше зроблять, якщо я завтра до цього часу не зроблю з твоєю душею того, що зроблено з душею кожного з них. Побачивши це, він встав і пішов, щоб урятувати життя своє» (1Царів 19:1-3). Отже пророчі намагання проголосити владу Божу зазнали поразки, принаймні, так на той момент здавалося пророку.
Тепер же стосовно Христової претензії на владу: «Багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі» (Ін. 12:12-15). Це були не насильницькі претензії на владу, яка цілком по праву належала Ісусу. Проте Христові опоненти у свою чергу вдалися до насильницьких дій: вони Його убили, принаймні, так на той момент здавалося усім.
А тепер ще один біблійний уривок і перейдемо до висновків: «Неправедний нехай ще чинить неправду; нечистий нехай ще оскверняється; праведний же нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується. Ось, прийду скоро, відомщення Моє зі Мною, щоб воздати кожному за ділами його. Я є Альфа й Омега, початок і кінець, Перший і Останній» (Об.22:11-13), – таким Господнім закликом-попередженням завершується Біблія, Боже послання людям. Ну, а тепер самий час перейти до короткого висновку: щоб люди не намагалися робити, до яких би хитрощів чи підступів не вдавалися, все одно останнє слово буде за Богом. Як і Його відплата. Не забуваймо про це.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Владні претензії