Якось у недільній школі на уроці вчителька Надія Сергіївна повідомила:
– Діти, вже от-от настане літо. І молодь нашої церкви вирішила на лісовій галявині організувати дитячий християнський табір. Минулого року дехто з вас уже побував у такому таборі, еге ж? Але цього разу все буде трохи інакше. Разом із вами на лісовій галявині відпочиватимуть діти із сиротинця, ваші ровесники. Сподіваюся, ви знаєте, що таке сиротинець?
– Знаємо, знаємо, – закивав кучерявою голівкою Славко. – Це будинок, де живуть лише діти, без батьків.
– А де ж їхні батьки? – схвильовано запитала Світланка. – Вони вирушили у відрядження?
– Та ні, – заперечив Славко, й удавши, ніби він знавець цієї теми, продовжив: – Просто ті батьки назавжди покинули своїх дітей або ж узагалі померли. Принаймні так мені розповідала мама.
– Як покинули? Навіщо? – розчулившись, Світланка ледве стримувала сльози. – Як це померли?
Інші учні в класі також захвилювалися.
– Діточки, на жаль, у житті й таке трапляється. Коли дорослі не знають Бога, то іноді здатні покинути навіть власних дітей. Це сумна правда, – пояснила Надія Сергіївна. – Ось тому завжди дякуйте Богу за своїх чудових батьків, моліться за них, це дуже важливо. І за дітей із сиротинця теж не забувайте молитися.
– Бідолашні, мені їх так шкода, – сказала Галинка. – От я не змогла б жити без тата й мами. Я б дуже за ними сумувала і плакала.
– Я теж, – зізнався Петрик. – Надіє Сергіївно, а хто для цих дітей готує, пере їхній одяг, хто їх купає?
– А чи мають вони іграшки? – запитала Ніночка.
– Знаєте, діточки, я саме хотіла запропонувати з’їздити до тих сиріток у гості, щоб ви могли більше про них дізнатися, ближче познайомитися. І тоді в таборі ви запросто з ними потоваришуєте. То як, згодні?
– Згодні! – хором відповіли учні недільної школи.
– От і чудово! Тоді замість наступного уроку в недільній школі ми на церковному автобусі вирушимо до сиротинця. А поки хочу нагадати, що й там, і в таборі ви не забувайте поводитися як справжні місіонери, щоб ті діти й самі захотіли стати християнами. Гаразд?
– Гаразд! – одноголосно повторили діти, які вже уявили себе в гостях.
– Дуже добре! – зраділа вчителька. – А ще ви для своїх нових друзів можете приготувати по невеличкому подарунку. Припускаю, кожен із вас знайде вдома іграшку, яку зміг би подарувати комусь із сиріт під час нашого візиту. Діти цьому неабияк зрадіють, – наостанок порадила Надія Сергіївна.
А потім маленькі християни дружно молилися і за своїх батьків, і за сиріт із дитячих будинків.
Вадик пригадував усі випадки зі свого короткого життя, коли своїм непослухом засмучував тата й маму. Хлопчик щиро попросив у Бога прощення за свою неслухняність, а потім вирішив неодмінно поговорити про це з батьками. Лише від однієї думки, що батьки раптом можуть його розлюбити або ж через його непослух захворіти, Вадику робилося моторошно.
– Я маю найкращих маму й тата на світі, – пробурмотів собі під носа хлопчик, виходячи з класу недільної школи.
Увесь залишок дня Вадик був незвично задумливим.
– Що трапилося, синку? – занепокоїлася матуся, прикладаючи долоню до його чола. – Чи не захворів?
– Може, тебе хто образив? – запитав тато.
– Ні, що ви, не хвилюйтеся, – поспішив заспокоїти батьків Вадик. – Просто я хочу за все-все перепросити і сказати, що я вас дуже люблю, понад усе на світі.
– Ми також тебе любимо, – усміхнулася мама.
– Дуже сильно, – підтвердив тато.
Потім Вадик розповів батькам, що в недільній школі говорили про дітей із сиротинця, про майбутню поїздку до дитячого будинку, а ще про літній табір на лісовій галявині.
– Що ж, синку, сподіваюся, що ви, юні християни, обов’язково потоваришуєте із сиротами. Це було б дуже непогано. А поки скажи, чи вже вирішив, яку іграшку повезеш до сиротинця?
Вадик разом із батьками вирушив до своєї кімнати. Іграшок хлопчик мав чимало. Одні лежали у великій картонній коробці, а інші, найулюбленіші, він старанно виклав на поличках дерев’яної шафи біля вікна.
– Вадику, з подарунком розбирайся сам, адже всі іграшки твої. А я просто хочу нагадати тобі одне місце з Біблії, – промовив тато, розгорнувши Біблію, яку заздалегідь прихопив зі своєї кімнати. – Ці слова записано в Посланні до колосян, у третьому розділі. Ось слухай: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» Синку, чи зрозумів, про що тут ідеться?
Вадик трішечки подумав, а потім упевнено промовив:
– Я повинен обрати незнайомій дитині такий подарунок, який обрав би для Господа.
– Правильно, синку. Переконаний, ти пречудово з цим упораєшся, адже дуже добре зрозумів слова з Біблії. І пам’ятай, Господу особливо приємно, коли ми дбаємо про сиріт, адже вони найнещасніші діти на землі.
Батьки пішли, а Вадик узявся перебирати свої іграшки, щоб підготувати подарунок хлопчикові із сиротинця. Іграшок для дівчаток він не мав, тому даруватиме неодмінно хлопчикові. Ось тільки що? Спочатку Вадик підійшов до картонної коробки.
– Може, повезти в сиротинець старого плюшевого ведмедика? Він хоч і дещо пошарпаний на вигляд, але все одно ще досить симпатичний.
Хлопчик уважно придивився до ведмедика. Колись Вадик дуже полюбляв із ним спати.
– Ні, не підійде, – зітхнув хлопчик, згадавши вірш, який щойно прочитав йому тато.
– Тоді, може, подарувати цей літачок? Він майже новенький, ось тільки поганенько літає, бо крило злегка погнуте. Зате в малесенькій кабіні з пластмасовим склом сидить такий крутий пілот! Він зовсім як справжній, у шкіряному шоломі та великих окулярах. А ще літачок може швидко котитися на маленьких гумових коліщатках, – міркував Вадик, милуючись іграшкою.
Хлопчики часто граються літачками, тож, певно, ця іграшка цілком підійде для подарунка. Вадик уже вирішив обрати літачок, як раптом знову прискіпливо поглянув на зігнуте крило та пригадав вірш із Біблії…
– Ні, цей теж не підійде, – зітхнув він, повертаючи літачок на місце.
Вадик ретельно перебрав у коробці всі іграшки та зрозумів, що там подарунок для сироти годі й шукати. Кожна іграшка мала якийсь недолік: кумедний клоун у квітчастому костюмі загубив черевички, у заводній синій машинці поламане коліщатко, зелений крокодил утратив кілька зубів, а на дерев’яних кубиках майже зовсім стерлися малюнки. Ні, такі іграшки нікому не варто дарувати, особливо сироті.
Вадик рішуче підійшов до шафи з улюбленими іграшками. Тут будь-яку можна подарувати, бо всі іграшки на полиці нові та гарні, жодна не зламана. Головне, правильно обрати.
– Що як відвезти до дитячого будинку ось цей кораблик із білими вітрилами? Його можна запускати в справжнє плавання по струмку або навіть по річці. Але в сиротинці він може не знадобитися. До того ж тато купив кораблик зовсім недавно, я ще не награвся. Краще віддам цього симпатичного жирафа, якого придбала мама. В нього такі гарні, добрі очі з великими віями. А що? Хороший подарунок, тільки… Тільки я ним теж майже не грав. Цей бінокль у сиротинці навряд чи знадобиться, краще візьму його із собою в табір. Там, у лісі, з ним буде навіть дуже цікаво! Зможемо пограти в розвідників… А цей паровоз зі складаними рейками теж не для дитячого будинку: рейки надто легко губляться, а без них паровоз не зможе їхати. Гоночне авто мені бабуся минулого тижня купила, нехай поки тут побуде. Його якось іншим разом подарую.
Вадик розглядав одну іграшку за іншою, аж раптом засмучено зітхнув:
– Іграшок маю багато, а дарувати нічого!
Та й біблійний вірш, який прочитав батько, знову не давав спокою. До того ж хлопчик згадав усе, що про дітей із сиротинця розповідала Надія Сергіївна. Раптом Вадику стало дуже соромно.
– Який же я християнин? Я ж просто скнара! – голосно промовив хлопчик і знову повернувся до своєї шафи з іграшками. – Зараз я інакше обиратиму. Саме так, як про це говорить Біблія.
Батьки пили на кухні чай, коли до них несподівано підійшов Вадик із цілим оберемком своїх нових улюблених іграшок.
– Ти що, все це для сиротинця зібрав? – здивовано запитала мама.
– Авжеж, а то для чого ж? Я подумав, а раптом там дітей багато, а нас, їхніх гостей, буде замало. Якщо кожен привезе тільки по одній іграшці, то всім може не вистачити.
– Молодець, Вадику, – похвалив сина батько. – Це ти мудро вирішив! Бачу, хоч ти й довго обирав, зате правильно вирішив. Але ж тепер твоя шафа для іграшок майже порожня?
– Це нічого, я іграшки з коробки відремонтую, вони ще хороші, поки вистачить.
Вадик не помітив, як батьки, перезирнувшись, радісно усміхнулись, але все одно почувався щасливим.
Перед вечірньою сімейною молитвою тато прочитав із Біблії уривок про те, що краще віддавати, ніж щось брати… І Вадик, поглядаючи на відкладені для сиріт іграшки, переконався, що це так і є, що в Біблії про людське життя все дуже правильно написано.
