“А Господь відказав: “Чи слушно ти запалився?” (Йон. 4:4).
Йона був дуже розгніваний. І коли б хтось запитав у нього: “Чому ти розгнівався, що тебе так роздратувало?” – він сказав би те, що сказав Господу в молитві: “…Я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло” (Йон. 4:2). Із цих слів Йони зрозуміло, що його гнів викликаний милосердям Божим, тим, що Бог помилував Ніневію. Але така заява не задовольняє милосердного Бога, і, бажаючи примусити Йону глибше задуматись над причиною свого гніву і роздратування, Бог ніби ще раз запитує його: “А ти подумай краще, невже це тебе так засмутило?”
Ми часто не в змозі розібратись і дати відповідь на питання, що нас засмучує або, навпаки, що нам приносить радість. Іноді нам здається, що ми засмучені через образу, втрату, розлуку, хворобу або просто якусь невдачу. Іншим разом ми радіємо успіху, якомусь надбанню, знахідці, зустрічі з дорогими і близькими нашому серцю людьми і т.д. Ми вважаємо це справжньою причиною своєї радості або ж смутку. Але Бог запитує: “Чи слушно це?” І ми глибше замислились би над усім цим, коли б знали, що все, що тішить нас сьогодні, не буде тішити нас завтра, і не все те, що ми вважаємо корисним, насправді корисне.
Ми зрозуміли б і Боже запитання: “Чи слушно ти запалився?”, чи маєш право ти на такі думки і почуття? Нам довелося б на багато речей подивитись по-іншому і, можливо, змінити своє розуміння доброго і поганого. Так у даному випадку було з Йоною. Коли б він міг зрозуміти глибину запитання Бога: “Чи слушно ти запалився?”, – як швидко змінилися б його почуття і думки! Але саме в цьому й біда, що ми, люди, сприймаємо факти такими, якими вони нам здаються в цю хвилину, майже ніколи не заглиблюючись ні в їх причини, ні в наслідки. Наприклад, підходить ображена сестра, можливо, зі слізьми на очах, і каже: “Мене ображають і принижують через те, що я віруюча. Що мені робити?”
Її ображають і принижують світські люди за віру в Христа, але чи добре вона в усьому розібралась? Чи в неї дійсно є причина так засмучуватись? І нам хочеться сказати їй: “Невже це засмутило тебе так сильно? Дорога сестро, прочитай Євангелію від Матвія, 5:11-12: “Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, – нагорода бо ваша велика на небесах!” Господь дає тобі можливість отримати чудову небесну нагороду і говорить, щоб ти раділа тому, через що ти сумуєш і плачеш.
Можна було б сказати, але ж вона, напевне, не раз читала Нагірну проповідь і добре знає, яка нагорода чекає на тих людей, які страждають за Христа. Так, знає. Але, з одного боку, сатана сховав від її очей небесну нагороду, яка могла б підбадьорити і втішити її, а з іншого боку, він грався з її почуттями, малював перед нею невтішні перспективи і викликав тілесне самолюбство і властиву людям образливість. Діючи таким чином, він розтривожував її душу і примушував плакати. Тому не Бог, Який допустив випробування, але сатана поранив її серце і привів її до відчаю і роздратування. Не образи і приниження були причиною її сліз, а те, що вона дивилась на земне, замість того, щоб дивитись на небесне. Це було справжньою причиною її смутку.
Часто ми радіємо, коли щось здобуваємо або знаходимо. А можливо, коли б ми вчасно згадували слова Ісуса Христа: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?” (Мт. 16:26), ми замість того, щоб тішитись, плакали б? Згадаймо Ахана, який радів, що здобув чудовий сенаарський одяг, двісті сиклів срібла, зливок золота, але його радість перетворилась на смуток і закінчилась смертю. Як часто суворість, яка виявляється до нас або до когось із наших ближніх, стає причиною нашого смутку чи роздратування, тоді коли насправді вона є корисною для нас і навіть необхідною.
Подивіться на Йону: невже милосердя Боже настільки його засмутило? Ні. Наше щастя, що Бог милосердний і довготерпеливий. Милосердю Божому радів Йона, як радіють усі, хто розуміє важливість цього милосердя. Але в даному випадку лукавий викликав гнів у серці Йони, намалювавши в його уяві картину піднесення Ніневії за рахунок Ізраїля. Це він переміг Йону, нав’язавши йому думку, що коли б Ніневія загинула, Ізраїль від цього тільки виграв би щодо торгівлі, слави, могутності, безпеки і т.д. Яке ж нещасне людське серце! Наскільки воно егоїстичне! Люди готові пожертвувати своїми ближніми, тільки щоб їм самим було добре!
Щоб здобути собі славу, Олександр Македонський, Наполеон і інші завойовники були готові пролити ріки крові, знищити не тільки Ніневію, але весь світ, і, руйнуючи все на своєму шляху, вони завойовували народи і племена. Вбиваючи десятки і сотні людей, вони думали, що в цьому знайдуть щастя. Але хіба наше багатство, наше благополуччя вимагає загибелі інших? Та ні, ніколи! Бог може дати нам усе необхідне, влаштувати наше життя, благословляючи разом із нами і наших рідних. Бути справжнім патріотом, це зовсім не означає бажати смерті іншим народам; і, навпаки, добробут інших ніяким чином не пов’язаний з нашим благополуччям. Чому я не можу бути щасливим, коли щасливий мій сусід? Спокій, щастя і благополуччя залежать від того, дає їх нам Бог чи ні, але зовсім не від щастя чи нещастя інших. Заздрість, гнів і роздратування, викликані добробутом інших людей, – все це отруйні стріли лукавого. Це він викликає роздратування, а іноді навіть недоброзичливість і лютість, щоб уразити, коли вдасться, наше серце і звести на дорогу зла.
Щоб нас не засмучувало щастя інших, Писання говорить: “Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!” (Рим. 12:15). Не кожен вміє радіти щастю інших. А наскільки більше було б радості, коли б ми навчились радіти тому, що тішить наших ближніх! Зауважмо, що Бог виявив милість до Ніневії тоді, коли ніневітяни покаялись. Покаяння грішника тішить Бога, тішить ангелів (Лк. 15:7-10), воно мало б тішити і Йону. І коли замість того, щоб радіти спасінню грішників, Йона засмутився, то це серйозне попередження для нас, щоб ніхто з нас не опинився в такому стані.
