“І було це для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився” (Йон. 4:1).
Наскільки ж примхливе і самолюбне людське серце! Нам подобається, щоб усе було по-нашому. Нам хочеться, щоб і Бог, і люди догоджали нам, робили так, як нам подобається. Всі хочуть, щоб з ними рахувались, рахувались з їхніми бажаннями, підтримували й допомагали. Нам приємно, коли всі поділяють нашу думку, виконують нашу волю. І, навпаки, будь-яке протиріччя, якась перешкода – все, що не співпадає з нашими бажаннями, дратує і засмучує нас. Наприклад, коли Ісаак благословив Якова, Ісав зненавидів свого брата за це. Чи не трапляється подібне в нашому житті? Коли наш брат переживає труднощі, коли він принижений і ображений, ми співчуваємо, ніби справді любимо його, але варто Господу благословити цього брата, задовольнити всі його потреби і подарувати йому час благополуччя і успіху, як у багатьох з’являється заздрість і досада, а любов до цього брата випаровується, даючи місце неприязні і злобі.
Це страшне зло виникло ще в перші дні появи людства. Каїн мав добрі почуття до свого молодшого брата Авеля до того часу, поки Бог не віддав перевагу жертві Авеля. Коли ж жертва Каїна була відкинута, він дуже засмутився (Бут. 4:5), і, не маючи можливості помститися самому Богові, вбив свого брата. До яких жахливих наслідків призводить прикрість і роздратування, що спричиняється заздрістю. Людина, вражена цим гріхом, не може бути задоволеною і щасливою. Подібно Каїну, вона опускає своє обличчя, очі її спалахують блискавками, а слова вражають і ранять, як влучні кулі. Серце, яке затаїло образу і не може простити, черствіє, закриває вхід Святому Духу і все більше роздратовується, запалюючись гнівом. Будь-що, будь-яка річ або слово тільки збільшує роздратування і гнів. А оскільки, що в людини на серці, те й на вустах і в її вчинках, то людина, яка затаїла злобу, незабаром почне діяти, тобто мстити.
Скільки зла, горя, непоправної біди і сліз принесли озлоблені люди! Неможливо бути християнином і в той же час ходити з затаєною образою в серці. Немає на світі такої людини, якій хотілося б, щоб її ображали чи дратували. І в той же час ми, люди, здатні завдати болю і засмутити не тільки свого ближнього, але й Самого Господа. Як часто ми ранимо Його нашими словами, думками і вчинками. І в той же час нам стає прикро, коли Він ставить перешкоди на нашому шляху, або ж коли Всеблагий і Премудрий Бог робить щось всупереч нашому бажанню і нашим поняттям. Ось і в даному випадку Йона дуже засмутився. Запитати б його: чому ж ти так засмутився? У чому причина твого роздратування, та ще супроти Бога?
Щоразу, коли людина затаює гнів на Бога, або ж просто не погоджується з Його волею і Його діями, вона показує свою короткозорість і нездатність зрозуміти, що є добре, а що зле; це свідчить про зіпсованість і обмеженість її розуму. Коли б Йона міг збагнути Божі задуми, коли б він міг зрозуміти Його Батьківське серце, він не тільки не засмутився б через покаяння ніневітян, але, навпаки, неймовірно зрадів би, як радіють ангели, коли кається хоч один грішник (Лк. 15:10). Але, на превеликий жаль, так часто наші думки розходяться з думками Бога, і наше розуміння – з Його розумінням. Але, як небо вище від землі, так думки Божі вище від наших думок (Іс. 55:9), і наскільки Бог вище від людини, настільки Його розуміння вище від нашого розуміння.
Хіба міг Йов зрозуміти наміри Божі, коли Він випробовував його? Йов, як людина, міг ображатись на Бога, він був готовий судитись із Ним (Йов 27:2), але коли Господь підняв, нарешті, завісу і показав йому велич Своєї премудрості й сили, Йов вигукнув: “Тільки послухом вуха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!” (Йов 42:5-6). Так буває і в нашому житті: коли Бог випробовує нас, а можливо, коли Він кидає нас у піч страждань або ж просто робить щось, що не співпадає з нашими бажаннями, ми засмучуємось, втрачаємо духовну рівновагу, ми хвилюємось і дратуємось. Іноді нашому Господу доводиться довго працювати з нами, поки ми зрозуміємо, наскільки нерозумно з нашого боку було засмучуватись і тривожитись. Ми іронічно хитаємо головою, згадуючи про Йону і його роздратування, і говоримо: “Ну що ж ти, Йоно, тобі потрібно було б тішитись і радіти, що завдяки твоїй проповіді спаслось так багато людей, а ти сумуєш. Чому?”
Так часто і Бог, коли бачить невдоволення тієї чи іншої дитини Своєї, говорить: “Нерозумна дитино, чому ти засмутилась? Адже це тільки для твого блага і для блага ще багатьох людей”. Ми надто самолюбиві, самовпевнені і недовірливі, тому нам здається, що добрим і справедливим є тільки те, що відповідає нашим бажанням і вподобанням. А коли б для слави Божої потрібно було, щоб хтось і постраждав, навіщо нам сумувати? Гарне ж наше ставлення до Бога, якщо ми хочемо отримувати тільки добре, але як тільки стикаємось із якоюсь проблемою, ми відразу стаємо незадоволеними, роздратованими і самотужки починаємо шукати вирішення цієї проблеми. Як добре було б засвоїти золоті слова Йова: “Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?” (Йов 2:10). Тому давайте навчимося ніколи не гніватись ні на своїх ближніх, ні, тим більше, на Бога. Що ж стосується Йони, то Бог не заподіяв йому ніякого зла. Просто Бог вирішив зробити щось всупереч бажанню Йони. Йона хотів, щоб Ніневія була зруйнована, щоб погани загинули, тоді коли Бог привів цих самих поган до покаяння, після чого помилував їх.
Звідки така відмінність у бажаннях? Чому Йоні так хотілося, щоб Ніневія загинула? Невже він був настільки жорстоким і кровожерливим? – Ні. Як людина він був добрим, йому здавалося, що й наміри його були добрими. Справа в тому, що він був пророком євреїв і великим патріотом своєї вітчизни, свого народу. Йона знав, що Асур заснував Ніневію (Бут. 10:11), і що ніневітяни, тобто асірійці, дошкуляли багатьом народам (Іс. 1:5-7), і вже не раз вони завойовували, полонили і грабували Ізраїль (2Цар. 15:29, Іс. 10:24). Тому цілком зрозуміло, що він неприязно ставився до цих нащадків Ассура. Знав він і те, що цей народ і його столицю очікує Божий суд і жорстока поразка (Іс. 30:31, 31:8, Єзек. 31:3-13, 32:22, Соф. 2:13). Ось Йона й хотів, щоб суд над Ніневією здійснився вже тоді, при його житті, тобто приблизно в 820 році до Різдва Христового.
На перший погляд може здатися, що Йона керується добрими намірами: він сприяє тому, аби здійснилося пророцтво і звершився суд Божий над цим народом, який то зводив, то спустошував Ізраїль. Але Йона мав доволі неясне уявлення про довготерпіння і милосердя Боже і, тим більше, про Його плани і наміри. Ми, звичайно, не можемо звинуватити Йону в тому, що він не знав, коли мав здійснитися суд над Ніневією, але він був винен у тому, що бажав не того, що було до вподоби Богу, він завинив тим, що почав чинити опір Богові. Нехай же цей приклад для нас буде наукою. Чи добре розуміємо ми Божі наміри стосовно нас або наших ближніх? Давайте довіримось Богу і не будемо нарікати, йти проти волі Божої, затаювати образу на Господа. Давайте будемо вірити, що все, що робить Він, добре.
