“І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив” (Йон. 3:10).
“І побачив Бог їхні вчинки!” Це якраз і є те, що хоче побачити Бог. Він побачив їхні вчинки, які свідчили про справжнє каяття. Бог часто чує найрізноманітніші молитви, але набагато рідше бачить сльози покаяння і жалю за вчинені гріхи, Він так рідко бачить вчинки, які свідчать про каяття! Кожен день сотні тисяч людей благають у Бога прощення, обіцяють більше не грішити, заявляють про свій намір жити свято і благочестиво, але слова так і залишаються словами, Бог не бачить у них зміни, не бачить, що вони перестали грішити, не бачить, що вони навернулися від темряви до світла. Слова, тільки слова… Іноді навіть немає твердого рішення, немає добрих намірів, немає почуття покірності, жалю, немає ні вдячності, ні страху Божого. Таке каяття – формальність, такі молитви – порожні слова. Ці люди моляться язиком своїм, але серце їхнє далеко від того, що вони говорять.
В наші дні встановилось таке неправильне розуміння: вважається, що коли людина вголос сповідує свої гріхи, точніше визнає себе грішною і просить Бога простити її, то це і є покаяння. Ні, Святе Письмо не так пояснює покаяння. Покаятись – означає залишити гріх, повернутись спиною до нього, це значить померти для гріха, “звернути з своєї дороги та від насильства, що в руках…” Людям, які хочуть обмежитись тільки словами, Іван Христитель говорив: “Учиніть гідний плід покаяння!” (Мт. 3:8). Не слова, але плід покаяння. На жаль, дуже багато тих, хто у свій час сповідувався і благав Бога про прощення, не приніс ніякого плоду покаяння, яким був, таким і залишився. Люди моляться і навіть плачуть, сповідуються, урочисто обіцяють вірно служити Господу, але Бог не бачить у них вчинків покаяння, оскільки вони або зовсім не звертають зі своїх лихих доріг, або ж дуже часто повертаються на дорогу зла. Про таких християн написано: “Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, ніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді! Бо їм трапилося за правдивою приказкою: «Вертається пес до своєї блювотини, та: «Помита свиня йде валятися в калюжу»…” (2Петр. 2:21-22).
Які вчинки побачив Бог у ніневітян при покаянні? Він побачив, що вони звернули з лихої дороги своєї і від насильства, іншими словами, вони перестали робити зло і почали робити добро. Це і є те, що Бог хоче від кожного, хто навертається до Нього.
Покаяння Закхея знайшло свій вираз не в словах гарячої молитви, а в тому, що він, усвідомивши свій гріх, половину маєтку свого, нажитого на поті і сльозах знедолених, віддав бідним, і тим, кого він скривдив, повернув вчетверо (Лк. 19:8). Таке покаяння побачив не тільки Бог, але й усі люди. Що сказав Ісус жінці, звинуваченій у перелюбі? – “Іди собі, але більш не гріши!” (Ів. 8:11). Ось Божа відповідь на запитання людства: «Що робити?»
Наскільки це не схоже на відповіді, які іноді даємо ми перелюбникам наших днів. Ми заспокоюємо їхнє сумління тим, що всі свої беззаконня вони чинять несвідомо, до покаяння, і милостиво дозволяємо їм і надалі залишатися в такому стані. Чим викликана така поблажливість? Кажуть, щоб не образити, не відштовхнути і т.д. У результаті людина вважає себе народженою згори, покаяною і продовжує жити з дружиною свого ближнього, а така, з дозволу сказати, навернена живе з чоловіком, в якого є дружина і діти. Чи не скаже Господь сьогодні і нам: “Чи це добре, що ви відміняєте заповідь Божу: “Заміжня жінка, поки живе чоловік, прив’язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка” (Рим. 7:2).
“І побачив Бог їхні вчинки…” Які вчинки бачить Бог у нас? Які наші вчинки, наші діла і взагалі наше ходіння перед Богом? Людина, яка вважає себе наверненою, але вчинки якої лихі, у Божих очах є лицеміром. Це гріх, який був властивим Ізраїлю і який, на жаль, має місце серед християн останнього часу. Напевне, ніщо так не викликає гніву Божого, як лицемірство, лицемірне служіння християн. Той, очі Якого, “немов полум’я огняне”, і ноги Якого “подібні до міді, розпалені, наче в печі”, говорить: “Я знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий” (Об. 3:1). Він не вважає, що твої діла досконалі, Його не влаштовує ні та назва, яку ми носимо, ні та релігійна структура, до якої ми належимо. Він хоче бачити діла праведності. Він хоче бачити святе життя тих, хто носить Його ім’я.
Князь світу цього зовсім не буде заперечувати, щоб ми звалися християнами, тільки б ми жили так, як живуть усі світські люди. Людина може вільно сповідувати будь-яку релігію, але коли вона захоче відділитися від світу, намагаючись вести святе життя, жити благочестиво, світ оголосить їй війну. Чи не тому багато християн намагається і Богу служити, і зі світом дружити? Вони хочуть догодити двом панам. Але такі люди забувають, що дружба зі світом – це ворожість проти Бога. Деякі заспокоюють себе тим, що вони не злодії, не вбивці, не перелюбники, не п’яниці. Але Господь каже: “Я знаю діла твої” (Об. 2:2). І коли в тебе немає так званих великих гріхів, але є заздрісне око, неправда, плітки, наклепництво, сварливість, нарікання, жадібність, упередженість, непримиренність, шанолюбність і інше, то це також призведе до сумного фіналу.
Навернення від злих діл включає навернення як від великих і ганебних гріхів, так і від тих, які ми вважаємо дрібними, незначними, до яких звикаємо так, що нам навіть на думку не спадає каятись за них. Можливо, більш грубі і важкі гріхи швидше наповнять “міру беззаконня” (Бут. 15:16), і на людину швидше прийде «палаючий гнів» Божий, але так звані дрібні гріхи так само приведуть людину в геєну огненну, коли вона не «зверне зі злої дороги своєї» і від «насильства, що в її руках». Навернення ніневітян врятувало їх від загибелі. О, коли б усі люди навернулись до Господа! Він врятував би всіх нас, і наші міста та села наповнились би радістю й миром. Життя і благополуччя міста, в якому ми живемо, залежить від того, звернули його мешканці з лихої дороги чи ні.
Друже, не зволікай із тим, щоб прийти до Господа, – і ти спасеш себе, а можливо, і свій дім.
“…І пожалкував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив”. Це дійсно правда, коли Господь “скаже до несправедливого: Конче помреш ти, а він навернеться від свого гріха, і робитиме право та справедливість… то конче буде він жити. Усі гріхи його… не будуть йому згадані” (Єзек. 33:14-16). Але зате, коли Він скаже праведнику, що той буде жити, а він зробить неправду, то всі попередні праведні діла його не будуть згадані, і він помре через неправду свою. Бог не дивиться на особу, Він не може переносити зло, де б воно не знаходилось: чи то в Ніневії, чи в Ізраїлі, чи в Церкві Христовій.
Бог ретельно споглядає за ділами людини, зважує їх, записує їх і воздає кожному згідно з його ділами. Коли зло ніневітян “прийшло перед лице” Бога (Йон. 1:2), це викликало справедливий гнів Божий, і воздаяння Великого Суду було готове впасти на місто. Коли ж Господь побачив плоди покаяння, побачив, що ніневітяни “звернули зо своєї злої дороги”, Він “пожалував щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив”. Коли б Содом і Гоморра покаялись, подібно до ніневітян, навернулись до Господа, Він пошкодував би і їх. Коли б жителі всіх міст і сіл навернулись від щирого серця до Господа, принісши плід, гідний покаяння, жодне із них не було б зруйноване, мир і благополуччя перебували б у них.
Коли і ти, любий друже, сьогодні навернешся до Бога, Він помилує й тебе. Він не хоче твоєї загибелі, але Він не буде з байдужістю спостерігати за твоїм беззаконням, і якщо ти не покаєшся, то “конче помреш”. Багато хто, дізнавшись, що людина спасається вірою в Христа як свого особистого Спасителя, хочуть обмежитись тільки теоретичною вірою, забуваючи, що віра – це ще й здійснення, впровадження в життя небесних засад, тобто втілення вчення Христового в життя (Євр. 11:1; Рим. 10:10). Яків пояснює, що “віра без діл – мертва” (Як. 2:20); демони також вірять, що Бог є, але яка користь від такої віри? “Блаженні ті мертві, хто вмирає в Господі… бо їхні діла йдуть за ними слідом” (Об. 14:13). Як бачите, Бог дивиться на нас, на наші вчинки тут, на землі. Нехай же усвідомлення цього пробудить у нас бажання і прагнення жити свято і чисто.
