“Ті, що тримаються марних божків, – свого Милосердного кидають” (Йон. 2:9).
Як могло статися так, що люди залишили милосердного Бога і вибрали собі марних і неправдивих богів? Хто їх переконав, що Бог не добрий, що їм потрібно шукати інших, добріших і милосердніших богів? Та й взагалі, звідки в них з’явилась думка, що існують інші боги, крім Бога, Який сотворив море і сушу? Що примусило їх залишити джерело живої води, “щоб собі подовбати водозбори поламані, що води не тримають”? (Єрем. 2:13) Слово Боже каже: “…Свого Милосердного кидають”. Це говорить про те, що був час, коли все людство знало Бога, жило в тісному спілкуванні з Ним, користувалось Його любов’ю і милосердям, але потім залишило Його. Здається, це просто неймовірно, але це так. Був час, коли все людство земної кулі становило всього вісім душ сімейства Ноя, і це були люди, що любили свого Творця, знали Його і служили Йому. Після потопу людство почало швидко розмножуватись, і вже за часів Ноя з’явилось бридке ідолопоклонство.
Ми не знаємо, чи боролись із ним сини Ноя, які врятувалися в ковчезі від потопу, чи вони пасивно спостерігали за тим, як розвивається це зло, але факт той, що не минуло і 300 років з часів потопу, як поганство розцвіло у всій своїй красі. Зокрема, в Урі Халдейському, на батьківщині Авраама, батьки спалювали своїх дітей у жертву Молоху – поганському божеству. Так, залишивши Милосердного, вони потрапили в руки жорстокого. І це не виняток. Так було, так є і так буде. Завжди і в усі часи, коли люди покидають Милосердного, тобто істинного Бога, що вчинив море і суходіл, вони потрапляють у тенета жорстокого. Милосердний, повний любові Бог, віддав у руки людини весь як органічний, так і неорганічний світ, і поки люди шанують Бога, вони вживають різноманітні рослини і плоди; метали, мідь, залізо і ін. вони використовують для виготовлення предметів домашнього вжитку і інструментів. Коли ж люди залишають милосердного Бога, то із металу роблять мечі, а золото, срібло і коштовне каміння йде на вівтар “бога твердинь” (Дан. 11:38). Із рослин і плодів вони виробляють отруту і різноманітні отруйні речовини. Дорого людям обходиться боговідступництво. Вони і їхні діти важко розплачуються за те, що залишають Милосердного.
Древні погани спалювали своїх дітей у жертву Молоху, кидаючи їх на розпечені руки мідного ідола. Дещо пізніше люди, які відійшли від Бога, почали кидати себе і своїх дітей на вівтар війни. Таким чином боговідступництво тягне за собою кровопролиття, убогість, хвороби, сльози, пограбування і вимирання. Люди думають, що служіння Богу надто важке, що воно позбавляє людину радості і робить її замкнутою і недружелюбною. Насправді все виходить навпаки. Життя без Бога набагато важче і безрадісніше. А люди, які залишили свого Творця, стають егоїстичними, жорстокими, злими, мстивими і небезпечними. Звичайно, коли говорити про поганство у вузькому розумінні, то воно є безглуздою помилкою неосвіченого розуму, а ідоли – предмет поклоніння поган – також самі по собі – ніщо (1Кор. 10:19-20).
Але суть полягає в тому, що за завісою ідолів ховаються темні сили демонів, так само як і за ширмою невірства діють ті самі сили демонів. Саме вони й затуманюють розум людини, отруюють її серце, відвертаючи від Бога і направляючи на дорогу блукання і боговідступництва. Коли б не було цих демонських сил, коли б вони не мали впливу на людину, вона ніколи сама не залишила б Бога, не створила б собі ідолів, зображень так званих божеств, ані легковажної теорії атеїзму. І те, й інше – результат роботи демонських сил. І людина, яка потрапила під їхній вплив, віддаляється від Бога і стає підступною і недоброю. Невіруючі, насміхаючись над християнами, говорять: “Ви – раби Божі». Ми не заперечуємо, що ми раби, тобто власність Божа, але ми не невільники, навпаки, ми користуємося свободою робити добро, свободою, якій міг би позаздрити будь-який атеїст.
Невіруючі люди також раби, але раби диявола, раби гріха. Ось саме вони і є справжніми невільниками, які, можливо, і не хотіли б грішити, але грішать, тому що є рабами гріха. Люди можуть залишити милосердного Бога, можуть відвернути своє серце від Того, Хто створив море і суходіл, але вони не можуть повністю звільнитись від поклоніння комусь або чомусь. Так вже влаштоване серце людини: якщо вона не буде поклонятись Богу, то буде поклонятись ідолам. Якщо вона не буде поклонятись якійсь людині, віддаючи їй честь і славу, то демони настільки затуманять її розум, що вона буде поклонятись навіть тваринам або ж творінню своїх рук.
Люди залишили Милосердного, але створили собі багато богів, зображень і кумирів. Тільки всі ці боги були німими – у них були вуста, але вони не відповідали на молитви своїх поклонників. У цих богів були руки, але вони ніколи не простягались, щоб допомогти своїм шанувальникам, коли ті потрапляли в біду і зверталися до них. У них були ноги, однак їх самих потрібно було носити, оскільки це були неживі предмети і самі не могли зрушити з місця. У них були очі, але ці очі нічого не бачили. Вони мали вуха, але нічого не чули: ні молитов тих, хто поклонявся їм, ні проклять, ні насмішок. Дивлячись на поганина, який шанує такого бога, пророк Ісая вигукує: “І не покладе він до серця свого, і немає знання ані розуму, щоб проказати: “Половину його попалив я в огні, і на вугіллі його я пік хліб, смажив м’ясо та їв. А решту його за огиду вчиню, – буду кланятися дерев’яній колоді?” Він годується попелом! Звело його серце обманене, – і він не врятує своєї душі, та не скаже: “Хіба не брехня у правиці моїй?” (Іс. 44:19-20).
Справді, залишивши Милосердного, люди створили собі марних богів. Вони були марними, тому що завдавали багато клопоту і марноти тим, хто вклонявся їм. Вони були неправдивими, тому що люди вважали, що поклоняються Богу, а насправді поклонялись демонам (1Кор. 10:19-20). Таким чином, перед нами розкривається суть питання: хто ж зводить людину, хто відвертає її від Милосердного і примушує поклонятись марним і неправдивим богам? Звичайно, не золото чи срібло, не камінь, який набув певної форми чи став якимось зображенням завдяки майстерності людини, і не дерево, прикрашене руками художника, полонить бідолашне людське серце. Той, хто спокусив першу людину, Адама, у раю, той самий і тепер спокушає людство. Одному він пропонує “дерево пізнання”, і людина, погнавшись за знаннями, іноді непотрібними або ж неправильними, залишає Милосердного, щоб вдень і вночі копатись, подібно кроту, у книгах, у наукових новинках і т.д.
Іншому він порекомендував мамону, тобто любов до багатства, пристрасть до збагачення. Це жорстокий ідол, оскільки його шанувальники завжди заклопотані собою, їх турбує тільки одна думка: збагачуватись, збагачуватись… Горе тому, хто стане їм на дорозі: вони готові кого завгодно знівечити, знищити, вбити! Деякі шанувальники мамони пролили багато крові, завоювали мало не весь світ, але й тоді вони не сказали: “Все. Досить!” Лише смерть поклала край їхній зажерливості. Можна здобути весь світ, але душі своїй завдати непоправної шкоди, що й траплялося з людьми, коли вони покидали Милосердного, щоб схилитися перед мамоною. Треті вибрали собі страшного бога – Молоха. Цивілізовані його шанувальники також віддають йому в жертву своїх дітей: або фізично вбивають їх ще до народження, або ж, вбивши в них рятівну віру, терпляче чекають, коли ці діти самі підуть у пекло, де будуть зазнавати мук.
Багато хто, читаючи слова: “Ті, що тримаються марних божків, – свого Милосердного кидають”, – вважають, що ці слова стосуються виключно поган, які не сповідують єдиного Бога, а поклоняються різним ідолам. Та ми бачимо, що цей текст так само стосується тих, для кого бог – їхній шлунок (Фил. 3:19), хто живе, щоб їсти, а не їсть, щоб жити. Писання говорить, що кінець таких людей – загибель. Хіба це не жахливо? Хіба це не жорстоке божество? Людина, яка схиляється перед іншою людиною і віддає їй перевагу перед Богом, цим самим робить її своїм божеством. А скільки інших таких “марних і неправдивих богів” існує в наш час? На їх честь грає музика, проголошуються урочисті промови, співаються пісні і пишуться книги.
Ці “боги” поглинають мільйони грошей і забирають багато людських життів. Це ненаситні і жорстокі божества. Щоб прикрасити цих “богів” золотом, сріблом і коштовним камінням, величезна кількість людей змушена терпіти голод і жити в бідності. Щоб прикрасити лаврами слави одних, інші повинні з готовністю піти на смерть. Дехто думає, що можна поєднати служіння Богу з служінням зображенням, мамоні (багатству), молоху (не допускати народження дитини), шлунку (коли він посідає головне місце в житті) і багатьом іншим ідолам. Це абсурд. Господь ясно говорить, що це неможливо. “Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні” (Мт. 6:24). Якщо серце прихилиться хоча б до одного з цих ідолів, марних і неправдивих, людина, якщо навіть не зразу, поступово залишить Милосердного.
Яскравим прикладом цього є ми, наш народ. Залишили Милосердного, і ще як залишили! Адже навіть розмова про Бога вважається непристойною і шкідливою! Говорячи про Бога, люди або виставляють себе Його ворогами, називаючись атеїстами, противниками релігії, або ж говорять про Нього, озираючись навколо, щоб, бува, ніхто не засудив їх за прихильність до Бога. Багато людей рішуче залишили Милосердного і оголосили війну проти Нього. А ще більше тих, які голосно лихословлять Бога і далеко відійшли від цього Джерела Життя. Деякі ще стоять у ваганні: піти їм услід за марними і неправдивими богами чи залишитись вірними Милосердному?
Деякі то залишають Господа, що “вчинив море і суходіл”, і стають на дорогу світу цього, то знову повертаються, плачуть і голосно стукають у Батьківські двері. І все це відбувається в житті мільйонів і мільйонів людей. Іде постійна війна між Богом і всіма цими марними і неправдивими, а точніше війна за душі між Богом і чисельними силами демонів, які ловлять душі людей і намовляють їх проти Бога. Маскуючись за ширмою науки, певна річ, неправдивої і оманливої, оскільки справжня наука ніколи не суперечить Богу, демони багатьох відвернули від Бога. Інших вони занапастили, поневоливши жадобою до наживи і збагачення. Треті не встояли перед спокусою гріха і були захоплені тенетами розпусти. Демони знають, як до кого підійти, щоб занапастити душу, щоб відвести її від Милосердного. День і ніч вони енергійно працюють, щоб затьмарити розум людей, отруїти душу. У міру того, як силам пекла вдається все більше й більше людей відвернути від Бога, гріх все більше поширюється, а життя стає все гіршим і гіршим.
Статистика злочинів: пограбування, насильство, вбивство і інші злочини, які постійно здійснюються на землі, – говорить про те, якою дорогою є відплата за те, що люди залишили Милосердного. Доводиться жахатись, до чого все це може дійти. Біблія в певній мірі відкриває нам, що коли Церква буде піднята в небо, а переважна більшість тих, хто залишиться, повністю покине Милосердного, тоді на землі буде велика скорбота, якої не було від початку світу і не буде після того, як людство знову навернеться до Бога. Люди, не залишайте милосердного Бога! Прийдіть до Господа, і ви будете жити вічно!
